Донецьке приниження
Є дні, які запам‘ятовуються на все життя. В деталях, емоціях та фарбах. У мене однин із таких днів - 31 жовтня 2003 року...
Наш автобус приїхав в Донецьк рано - вранці. Перше, що я пам‘ятаю - біг-борд, на якому Віктор Ющенко був зображений в нацистській формі. В палац «Юність», де мав відбутися з‘їзд «Нашої України» ми не потрапили. Зал був заповнений п‘яними молодиками (тоді їх іще не називали «тітушками»), а площа біля нього - співробітниками ринків, лікарями, школярами та вчителями, яких зігнала туди влада. Вони отримали пиво «Сармат» та трошки горілки.
Було зрозуміло, що ніякого з‘їзду не буде, але саме в той момент я вперше дізнався, що таке «бєспрєдєл». Адреналіну було вдосталь, моментами було страшно - емоції вирували. Народні депутати, які очолювали делегацію ближче до обіду повідомили, що «бритоголові студенти» заблокували Ющенка в аеропорту. В його літаку було кілька десятків нардепів та 17 дипломатів з інших країн. «Альфа» якимось чином забезпечила коридор і опозиціонери потрапили до міста. Через загрозу безпеці людей з‘їзд так і не відбувся. Майбутній президент тоді дуже емоційно виступив, хоча його слова намагалися заглушити молодики з червоними прапорами, що співали «Інтернаціонал» та «Пісню про Сталіна». Ми виїзжали з Донецьку вже у сутінках, наш автобус закидали камінням. Тітушки зразка 2003 року проводжали нас із образливими плакатами та звинуваченні у фашизмі...
Насправді, того дня в Донецьку просто мав відбутися з‘їзд політичної сили, яка хотіла заявити про політичні амбіції. Президент Кучма, прем‘єр Янукович та голова ОДА Близнюк перетворили його на протистояння, в якому легко могли загинути десятки людей. Часом здавалося, що ситуацію влада не контролює.
Влада однозначно перейшла межу, а я всі 15 років пам‘ятаю приниження, яке пережив того дня в Донецьку. Це було брутальне порушення базових свобод. Зловживання. Брехня. Маніпуляція. Вони намагалися показати всій країні, хто тут господар та задати тон передвиборній кампанії. Я думаю, що технології розколу країни на схід та захід розпочали використовувати вперше саме того дня.
Ці події відбулися рівно за рік до виборів президента. Приниження переросло в надію. Добре пам‘ятаю, що в автобусі по дорозі в Чернігів пообіцяв собі, що найближчі 365 днів свого життя або більше витрачу на те, щоб ті вибори «кучмізм» не виграв. І зробив це абсолютно щиро, поклавши і час, шматок здоров‘я та свободи.
Що було потім - це вже зовсім інша історія. Але є моменти, коли чітко усвідомлюєш - так жити більше не можна! Для мене в житті такий момент вперше стався саме 31 жовтня 2003 року в українському місті Донецьк.
Олександр ЛОМАКО
Наш автобус приїхав в Донецьк рано - вранці. Перше, що я пам‘ятаю - біг-борд, на якому Віктор Ющенко був зображений в нацистській формі. В палац «Юність», де мав відбутися з‘їзд «Нашої України» ми не потрапили. Зал був заповнений п‘яними молодиками (тоді їх іще не називали «тітушками»), а площа біля нього - співробітниками ринків, лікарями, школярами та вчителями, яких зігнала туди влада. Вони отримали пиво «Сармат» та трошки горілки.
Було зрозуміло, що ніякого з‘їзду не буде, але саме в той момент я вперше дізнався, що таке «бєспрєдєл». Адреналіну було вдосталь, моментами було страшно - емоції вирували. Народні депутати, які очолювали делегацію ближче до обіду повідомили, що «бритоголові студенти» заблокували Ющенка в аеропорту. В його літаку було кілька десятків нардепів та 17 дипломатів з інших країн. «Альфа» якимось чином забезпечила коридор і опозиціонери потрапили до міста. Через загрозу безпеці людей з‘їзд так і не відбувся. Майбутній президент тоді дуже емоційно виступив, хоча його слова намагалися заглушити молодики з червоними прапорами, що співали «Інтернаціонал» та «Пісню про Сталіна». Ми виїзжали з Донецьку вже у сутінках, наш автобус закидали камінням. Тітушки зразка 2003 року проводжали нас із образливими плакатами та звинуваченні у фашизмі...
Насправді, того дня в Донецьку просто мав відбутися з‘їзд політичної сили, яка хотіла заявити про політичні амбіції. Президент Кучма, прем‘єр Янукович та голова ОДА Близнюк перетворили його на протистояння, в якому легко могли загинути десятки людей. Часом здавалося, що ситуацію влада не контролює.
Влада однозначно перейшла межу, а я всі 15 років пам‘ятаю приниження, яке пережив того дня в Донецьку. Це було брутальне порушення базових свобод. Зловживання. Брехня. Маніпуляція. Вони намагалися показати всій країні, хто тут господар та задати тон передвиборній кампанії. Я думаю, що технології розколу країни на схід та захід розпочали використовувати вперше саме того дня.
Ці події відбулися рівно за рік до виборів президента. Приниження переросло в надію. Добре пам‘ятаю, що в автобусі по дорозі в Чернігів пообіцяв собі, що найближчі 365 днів свого життя або більше витрачу на те, щоб ті вибори «кучмізм» не виграв. І зробив це абсолютно щиро, поклавши і час, шматок здоров‘я та свободи.
Що було потім - це вже зовсім інша історія. Але є моменти, коли чітко усвідомлюєш - так жити більше не можна! Для мене в житті такий момент вперше стався саме 31 жовтня 2003 року в українському місті Донецьк.
Олександр ЛОМАКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |