реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОЛІТИКУМ
Настає час переосмислити роль Ющенка – The Atlantic Council
27-Лют-21 499 5.0 0
"Він садить дерева для наступної доби", – казав давньоримський поет Цецилій Стацій. І ця поетична фраза схоплює ідею далекозорого лідера, який фокусується на майбутньому за межами власного правління. Таким, як тепер можна сказати, був і Ющенко, президент "не від миру сього".

Про це пише для The Atlantic Council Брайян Меффорд, директор компанії, що займається стратегічними комунікаціями, Wooden Horse Strategies, LLC.

Ющенко викликає з 2004 року дуже неоднозначні емоції. Коли б я не питав українців про їхні враження – а я проводив численні фокус-групи з політичних питань – найчастіше згадують ностальгію за Помаранчевою революцією й подальше гірке розчарування.

Ніхто доти не надихав українців настільки, як Ющенко. Ніхто не давав їм таких надій. Але великі надії викликають і високі очікування.

Ющенко пережив спробу отруєння, очолив протести проти фальсифікацій і зрештою переміг при повторному голосуванні – ЗМІ світу дивилися на все це з захватом.

Очікування були астрономічними: від першого дня проголошено кінець епохи тиранії та рух у бік членства в ЄС.

Через десятиліття після того, як він пішов із посади, видно, що Ющенко був лише початком болючого шляху: країна мусила відійти від авторитарної політичної культури пострадянського простору й починати будувати демократичні традиції.

Попри всі розчарування українців, доба Ющенка стала своєрідним інкубаційним періодом для крихкої демократії, свободи слова та права на вибори без фальсифікацій.

Помаранчева революція позначила вибір України. Через десяток років Євромайдан закріпив і повторив вибір європейської цивілізації понад євразійську альтернативу, якій надали перевагу в багатьох інших країнах колишнього СРСР.

Очевидно, що без Помаранчевої революції не було б і Євромайдану.

Культура громадянського суспільства, ЗМІ, політиків не була б достатньо зрілою, щоб подолати тиранію режиму Януковича.

Найчастіше третього президента України критикують через міф, що він начебто полегшив повернення Януковича, спершу як прем'єра при Ющенку у 2006 році, а згодом і як президента у 2010-му.

Утім, у 2006 році Ющенко просто дотримався Конституції й подав обраного парламентом кандидата – хоч якою недосконалою була б українська Конституція, а демократичні норми вимагають дотримуватися закону, навіть якщо це суперечить особистим інтересам.

Сьогодні місцева влада відчуває плоди децентралізації – проте її чернеткою стала спроба Ющенка 2005 року провести адміністративно-територіальну реформу.

Коли у 2008 році Росія напала на Грузію, Ющенко літав до Тбілісі й попереджував публічно, що Україна буде наступною. Через шість років виявилося, що він мав рацію.

На Дикому Заході США була примовка: "піонерам дістаються стріли". Доля Ющенка – нагадувати, що в Україні кінця дев'яностих і початку двотисячних ситуація була схожою.

Ще за прем'єрства Ющенко показав себе успішним економістом, але криза 2008 року, зокрема, долучилася до його поразки у 2010-му.

Заднім числом очевидно, що найбільшим внеском Ющенка була популяризація ідеї того, щоб бути українцем. Уперше стало модним "думати як українець", бути українцем, пишатися цим.

Дехто називає його президентство як "романтичний період" сучасної історії України. Час, коли ідеалізм мав значення.

Ющенко мудро зрозумів, що нація має знати власну історію, зберігати культуру, віддавати шану традиції. Зокрема, саме він заклав основи міжнародного, та й внутрішньоукраїнського, широкого публічного знання про Голодомор – і хоч би тому спадок Ющенка триватиме значно довше за його власне життя.

Він справді посадив багато "дерев для наступної доби".
Тексти


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Віктор Ющенко, децентралізація, помаранчева революція, гібридна війна


Читайте також



Коментарі (0)
avatar