Дідова черешня
Що по черешні буде цьогоріч, хто в курсі? Згадалося давнє…
...особисто у мене черешня росла не в "мами на городі", а у діда Миколи в саду. Технічно - у діда з бабою. Стара, як і належить, розлога, бо не особо обрізали, одного року була навтіь розчахнулася нАтроє під вагою ягід, дід заледве врятував. І росла вона була майже осередині двору, але коли трохи зміщували паркани, коли уточнювали межі ділянок, чи вулицю розширювали - опинилася в небезпечній близькості від дороги. І почалось.
Втім, чому ж почалось, ще до того були граки і шпаки. Скільки вони виїдали тої ягоди, я боюся навіть уявити. Хоча опудала, старі майки натягнуті на старі ж таки швабри і оце от все вивішувалося на череню регулярно. Успіх - такий собі. Бо як тільки дозрівала ягода, дід працював у шпаків і граків аніматором і регулярно вибігав з хати з якоюсь шматою на палиці і словами... ну, що там ті слова... ви їх всі знаєте. Киш, наприклад 🙂
Ну але то таке. Оскільки черешня стала близькою до дороги, то пАтрали її всі перехожі нещадно. Ну і добре б якщо насмикали ягід, наздоровля. Та ж ні, почали гілки обламувати. Блін. Тут дідові слова ставали міцнішими ніж до граків. Ага.
Коли ягода вже ставала зовсім близька до споживання і перші порції свіжесенької як золото солодкої черешні вирушали до мене та Макса з Ольгою (троє ж бо нас, онуків) дід починав "бойові чергування".
Нє, я серйозно. Неолімпійський вид спорту місцевих пацанів "залізти до діда на черешню" мав серйозні перешкоди в розвитку у вигляді діда, який ставив просто під черешнею панцир від старого ліжка "на чурбаки", підстеляв сіна і там-таки й ночував, під черешнею. Діалоги не переказуватиму, там все ясно.
Якось дідо вже став старший, спати надворі вже було трохи не до снаги, а черешня ще була огого і родила рясно, почулося знадвору недвозначне шарудіння. Дідо вийшов надвір і, як він потім розказував, бачить таку картину. Уявляйте.
Черешня. На черешні сидить цілком собі дорослий дядько. Вдягнений у кухвайку і резинові чоботи. Поруч на гілці висить на металевому гаку відро для черешні. І дядько той значицця діловито "збирає врожай". Дідо спершу чемно поцікавився у добродія, чи той бува не переплутав свій двір з чиїмось чужим. Дядько здригнувся від несподіванки, глянув вниз, побачив діда з його фірмовим поглядом "глаза цвєта нєба" (старий був контужений у II світову, і коли очі ставали "квадратними" - туши свєт, страшно, навіть вночі) і видобув з себе геніальну фразу: "Діду, дайте черешень!"
І що цікаво, дід почав був навіть щось казати на кшталт "ну прийди ж ти вдень, ну чи я тобі тої черешні сам не нарву, ще й зверху для дітей досиплю"... Але його гуманістична сентенція була брутально перервана. І дід, і той дядько на черешні обернулися на дивний звук, що долинув з боку хати і завмерли.
Від хати бігла бабуня. Зіна Пилипівна Савченко. Гвардії єфрейтор запаса. Вчителька української мови і шоферка "полуторки" у війну. В руках у Зіни Пилипівни були вила...
_______
То шо, врожай будЕ? Що думаєте?
Роман КОЛЯДА
...особисто у мене черешня росла не в "мами на городі", а у діда Миколи в саду. Технічно - у діда з бабою. Стара, як і належить, розлога, бо не особо обрізали, одного року була навтіь розчахнулася нАтроє під вагою ягід, дід заледве врятував. І росла вона була майже осередині двору, але коли трохи зміщували паркани, коли уточнювали межі ділянок, чи вулицю розширювали - опинилася в небезпечній близькості від дороги. І почалось.
Втім, чому ж почалось, ще до того були граки і шпаки. Скільки вони виїдали тої ягоди, я боюся навіть уявити. Хоча опудала, старі майки натягнуті на старі ж таки швабри і оце от все вивішувалося на череню регулярно. Успіх - такий собі. Бо як тільки дозрівала ягода, дід працював у шпаків і граків аніматором і регулярно вибігав з хати з якоюсь шматою на палиці і словами... ну, що там ті слова... ви їх всі знаєте. Киш, наприклад 🙂
Ну але то таке. Оскільки черешня стала близькою до дороги, то пАтрали її всі перехожі нещадно. Ну і добре б якщо насмикали ягід, наздоровля. Та ж ні, почали гілки обламувати. Блін. Тут дідові слова ставали міцнішими ніж до граків. Ага.
Коли ягода вже ставала зовсім близька до споживання і перші порції свіжесенької як золото солодкої черешні вирушали до мене та Макса з Ольгою (троє ж бо нас, онуків) дід починав "бойові чергування".
Нє, я серйозно. Неолімпійський вид спорту місцевих пацанів "залізти до діда на черешню" мав серйозні перешкоди в розвитку у вигляді діда, який ставив просто під черешнею панцир від старого ліжка "на чурбаки", підстеляв сіна і там-таки й ночував, під черешнею. Діалоги не переказуватиму, там все ясно.
Якось дідо вже став старший, спати надворі вже було трохи не до снаги, а черешня ще була огого і родила рясно, почулося знадвору недвозначне шарудіння. Дідо вийшов надвір і, як він потім розказував, бачить таку картину. Уявляйте.
Черешня. На черешні сидить цілком собі дорослий дядько. Вдягнений у кухвайку і резинові чоботи. Поруч на гілці висить на металевому гаку відро для черешні. І дядько той значицця діловито "збирає врожай". Дідо спершу чемно поцікавився у добродія, чи той бува не переплутав свій двір з чиїмось чужим. Дядько здригнувся від несподіванки, глянув вниз, побачив діда з його фірмовим поглядом "глаза цвєта нєба" (старий був контужений у II світову, і коли очі ставали "квадратними" - туши свєт, страшно, навіть вночі) і видобув з себе геніальну фразу: "Діду, дайте черешень!"
І що цікаво, дід почав був навіть щось казати на кшталт "ну прийди ж ти вдень, ну чи я тобі тої черешні сам не нарву, ще й зверху для дітей досиплю"... Але його гуманістична сентенція була брутально перервана. І дід, і той дядько на черешні обернулися на дивний звук, що долинув з боку хати і завмерли.
Від хати бігла бабуня. Зіна Пилипівна Савченко. Гвардії єфрейтор запаса. Вчителька української мови і шоферка "полуторки" у війну. В руках у Зіни Пилипівни були вила...
_______
То шо, врожай будЕ? Що думаєте?
Роман КОЛЯДА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |