День сонцестояння під звуки тривоги і старого годинника

День літнього сонцестояння. Якось люди визначили, що він має магічну силу. Я не відчуваю. Ось повідомили про повітряну тривогу. і все, що мене якось розраджує в цій тривожній порожнечі- це одноманітний стукіт старого годинника на стіні,який створює середовище незримої причетності до руху, до часу, до цієї проклятої війни, до качі, яка плине щодня над будь-яким містом чи селом нашої землі, і плинула позавчора вулицями мого міста гіркої ніжності, коли ховали полеглого воіна Олександра Танасієнка.

Певно, я ще довго не зможу заснути в цю псевдомагічну для мене і найкоротшу ніч.і може навіть вкотре побачу, як викочується на світ золота діжа і все довкола сповнюється рожевим сяйвом, переливається і сміється пташиним дебетом навколишніх садів. І в цю мить тремтячої невагомості, коли раптом рветься тонка волосина між реальністю і сном,з казкової сутності проступить дорога до болю постать людини, яку я люблю. Хто не зможе не прийти в цей знаменний для нас обох день. Хто, як і багато-багато років тому, заступить собою всі мої жалі і безодні, а тепер і цю війну ненависну.

Лариса ТРАЩЕНКО