День мовчання
Мовчав майже весь день. Нема особливого приводу і бажання говорити. Тільки зранку відповів по телефону на вітання поета і журналіста Олександра Олійника і Василя Чепурного. Обох запевнив зробити обіцяне. Виконати перше (Олійнику) обіцяв років через 10, коли йому виповниться 93 роки.
А ось, обіцяний Чепурному, анонс у День незалежності про збирання коштів на спільну книгу про людей,наших друзів і знайомих, які у радянські часи безстрашно боролися за Україну в Україні – не написав.
Багато думав. І про життя. І про ті пріорітери, які у ньому вибрав. І про помилки, які зробив. Вони, як сплутаному коню, не дали зробити те, про що мріяв. Скуби, коню, травичку під ногами…
Щоденна робота, часто на адреналіні, обертаються станом, коли упродовж дня не вдається змусити себе сісти за ноут і зібрати кілька абзаців непорожніх слів. Краще пребрати книги і позбутися, тих що переріс… Зібрати яблука в саду… Або вибрати огірки, махнувши на веліку на вулицю Берегову…
… Чернігів сьогодні напівпорожній. Після ДРАМАТИЧНОГО театру і попереджень про тривожні 23,24 і 25 серпня, завдяки російським рабам зі зброєю та хронічним імперським загостренням.
Увечері місто пожвавішало. Добре, що не було паломництва за спиртним. Європейська свідомість хоч повільно, але бере гору.Гуляють вулицями переважно підлітки, особливо дівчата, і молодь. Чую, як знайомий 17-річний юнак істерично регоче, як і дівчата з ним. П'ять разів, голосно і дико аж ревіли реготом, від головпоштамму до Макдональдсу. Якби він мене упізнав здалеку у сутінках, то б ,напевне, посоромився. А так - звертають на себе увагу… Хочуть бути дорослими...
Освітлення радує гармонією м’яких кольорів. Мій розумний смартфон ловить саме ту цифру, яку хочу: 32 роки Україні…
Слухаю в навушиках Радіо Культура . Із фондів Українського радіо – знову переживаю спогади Василя Овсієнка про Василя Стуса в радянських таборах. Читає неперевершений Петро Бойко, яким заслухувався мій сліпий Юрко….
Продожую мовчати…
Світить балкон десь угорі в сусідньому будинку і… половина місяця, яким довго не міг намилуватися учора і сьогодні…
Мовчу. І пишу…
Владислав САВЕНОК
А ось, обіцяний Чепурному, анонс у День незалежності про збирання коштів на спільну книгу про людей,наших друзів і знайомих, які у радянські часи безстрашно боролися за Україну в Україні – не написав.
Багато думав. І про життя. І про ті пріорітери, які у ньому вибрав. І про помилки, які зробив. Вони, як сплутаному коню, не дали зробити те, про що мріяв. Скуби, коню, травичку під ногами…
Щоденна робота, часто на адреналіні, обертаються станом, коли упродовж дня не вдається змусити себе сісти за ноут і зібрати кілька абзаців непорожніх слів. Краще пребрати книги і позбутися, тих що переріс… Зібрати яблука в саду… Або вибрати огірки, махнувши на веліку на вулицю Берегову…
… Чернігів сьогодні напівпорожній. Після ДРАМАТИЧНОГО театру і попереджень про тривожні 23,24 і 25 серпня, завдяки російським рабам зі зброєю та хронічним імперським загостренням.
Увечері місто пожвавішало. Добре, що не було паломництва за спиртним. Європейська свідомість хоч повільно, але бере гору.Гуляють вулицями переважно підлітки, особливо дівчата, і молодь. Чую, як знайомий 17-річний юнак істерично регоче, як і дівчата з ним. П'ять разів, голосно і дико аж ревіли реготом, від головпоштамму до Макдональдсу. Якби він мене упізнав здалеку у сутінках, то б ,напевне, посоромився. А так - звертають на себе увагу… Хочуть бути дорослими...
Освітлення радує гармонією м’яких кольорів. Мій розумний смартфон ловить саме ту цифру, яку хочу: 32 роки Україні…
Слухаю в навушиках Радіо Культура . Із фондів Українського радіо – знову переживаю спогади Василя Овсієнка про Василя Стуса в радянських таборах. Читає неперевершений Петро Бойко, яким заслухувався мій сліпий Юрко….
Продожую мовчати…
Світить балкон десь угорі в сусідньому будинку і… половина місяця, яким довго не міг намилуватися учора і сьогодні…
Мовчу. І пишу…
Владислав САВЕНОК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |