День 117.Соколівка.

Не могла довго заснути, тож прокидалося мені важко і мляво. Змусила таки себе встати і зібрати речі, бо в обід мене друзі забирали у Соколівку.

Поки їхала, бачила зруйновані будинки, промислові корпуси, заправки, мости. Дорогу ремонтують активно, адже зараз саме вона з'єднує нас зі столицею. До самого села орки, на щастя, не дійшли, хоча снаряди добивали, кажуть, до Лебедівки. Гончарівську теж дісталося. Місцеві під час сирен не ховаються, але коли горів склад боєприпасів, залізли у погреби від гріха подалі.

Сьогодні ППО збило ракету.

Деснянські кручі не такі круті, бо вода ще не спала. Я оптимістично взяла купальник - раптом у Старику вже можна плавати.

Мій улюблений ліс замінований. А отже - ні лисичок, ні суниць, ні чабрецю на чай, ні прогулянки під соснами.
Тож їздимо по гостях). Один добрий чоловік пригостив зеленню, інші, веселуни-пасічники - медом. І полуниці з куща, на моє щастя, на смак майже нормальні, на відміну від базарних.

Комарів і мошок - жах скільки. І на вулиці гризуть, і вдома спати заважають. Якийсь цей рік багатий на кровопивць... Та нічого, життя їхнє недовге, максимум - до кінця літа.
А нам своє робить.
Обіймаю!

Тетяна КУЗИК