День 106. Веселий.

Кажуть, сьогодні день дружби. Я нікого не вітала, але нарешті десь всередині себе подружилася з собою (хоча дехто із постів у фейсбуці може вирішити, що ніт))).

Бо нарешті на світ божий почала вилазити весела Таня, якій багато не треба, аби розважитися, і новини про легалізацію канабісу достатньо, аби нафантазувати віршиків-пиріжків)) Ця Таня заховалася, налякана вибухами, але тепер повернулася - не знаю, чи надовго, бо божевільні сусіди знову збирають армії біля кордонів.

На групі психологічної підтримки обговорювали, як нас змінила війна. Одна з ключових речей - більше не хочеться відкладати важливе. Мрії, плани. Хоча мої всі теж поховалися. Бажати чогось, що виходить за сьогоднішній день, важко. Живу тими бажаннями, що є тут і зараз. Поїсти, поспати, попрацювати, покататися на вєліку, повбивати комарів (мать моя зве їх росіянами, бо залітають у хату незвані і кров п'ють).

Мабуть, поки триватиме війна, так і буде. Головний план - зберегти себе і за можливості допомогти іншим.
Бережіть себе! Обіймаю

На фото - квіточка, що розцвіла на асфальті після засівання касетними бомбами.

Тетяна КУЗИК