"Дагомея" із Золотим ведмедем
Ну ок, у мене теж є для вас гарна новина, не самою ж Молдовою тішитись (хоча Боже як приємно, що вони так елеґантно втерли писка цапам, - ті ще позаторік цілу Україну рвалися брати "за 3 дня", а тут уже навіть у манюній Молдові вибори сфальсифікувати негодні, ну хіба ж не милота?!)). Моя ж хороша новина - в тому, що з 7 листопада в українських кінотеатрах - "Дагомея": той самий фільм, який у лютому отримав у Берліні від нашого Міжнародного журі Золотого ведмедя! Йдіть обов'язково.
Спойлерити не буду, нагадаю тільки той пасаж повністю, бо він, як мені згодом підказали, вимагає одного істотного виправлення:
"А дорогою додому я читала прислані мені відгуки на конкурсну програму, і серед них натрапила на обурений лемент якоїсь іншої "хорошої рускої" (яка теж живе в Берліні) з приводу того, що "геніальному"(с) фільму Косаковського не дали Ґран-прі (незрозуміло, з якого б то дива, він у нас навіть "в призову десятку" не вийшов), - а натомість посміли дати якійсь нікчемній Маті Діоп (гугліть, хто не знає), чийого фільму ХР, звісно, не бачила, але ж "всьо то вздор, чєво нє знаєт Мітрофанушка", - і ХР певна, що фільм про повернення в Бенін вивезених французькими колонізаторами дагомейських статуй не може бути вартий уваги білої мемсаїб, а Золотого ведмедя отримав тільки тому, що головою журі була чорношкіра! (Прим.: "Дагомея" - це був єдиний фільм з 20, який викликав у нашого журі по перегляді одностайні оплески, і я б дуже хотіла, щоб його побачив український глядач)" (с).
Так ось, бажання моє, як бачимо, збувається (всі наші щирі бажання зрештою збуваються, просто не всі так притьмом, як нам кортить), - а поправили мене в тому, що згадана мною берлінська ХР, яка "Дагомеї" не бачила, але певна була, що лайно, бо що ж може бути доброго з Назарету, - виявилася зовсім не "рускою", а, прости-Боже, - українською (!) журналісткою. Перепрошую, що мимоволі ввела тоді читача в оману, але звідки ж мені було знати, - писала вона по-російськи, расизм демонструвала теж суто російський, промені ненависти посилала не тільки нашому журі та аз многогрішній "лічно", а й, напр., міністерці культури Німеччини Клаудії Рот (котра є великою симпатичкою України і навіть свій виступ на Берлінале скінчила на "Слава Україні!"), - я по тому всьому тьотку й ідентифікувала як росіянку, бо де ж би мені спало на думку, що українська журналістка може бути до такої міри відбита? (У нас все-таки з 2022 р. навіть люта вата, з муками й скрежетом зубовним, змушена триматися в певних рямцях, - а от вивтікалі до Європ раніше цих меж не відчувають і зберігають незайманим той густий, гнійний імперський сопух "культурного сопротівлєнія", яким усе передвоєнне десятиліття набрякав був український інформпростір, тож у певному сенсі мою помилку теж можна віднести до "добрих новин": вона доводить, що, попри всі, влаштовувані нам тут з дня на день паради зневіри, емоційні гойдалки й відповідне їм психологічне виснаження, ми все-таки пройшли під рос. ракетами вже дуже відчутну "детоксикацію" від імперського ментального зашлакування, головне - не зупинятись...)
І "Дагомея" - теж, за великим рахунком, про це саме: про постколоніальну "детоксикацію" (в тій частині, де студенти університету починають звинувачувати свою освіту за те, що їх змалечку вчили про булгакова й пушкіна (закреслено) про тома і джеррі, і нічогісінько - про свою власну культуру, я сиділа з геть мокрими очима, - але це вже таки з мене рвуться спойлери, тому просто повторю - ідіть і дивіться, воно нам зараз дуже "на часі"!)
І завтра буде, і післязавтра - бо, незалежно від того, хто переможе на виборах у США, перемогти в глобальній "детоксикації людства" маємо - ми. ("І світ новий - він буде наш" (с)б як писав класик).
На фото для привернення уваги: Міжнародне журі Берлінале-2024 на червоній доріжці перед початком фінальної церемонії - тої, де якраз і роздаватимем "ведмедів", і насамкінець Золотого - для Маті Діоп. (Зліва направо: Анн Гуї, Оксана Забужко, Альбер Серра, Лупіта Ніонґо, Крістіан Петцольд, Жасмін Трінка.)
Спойлерити не буду, нагадаю тільки той пасаж повністю, бо він, як мені згодом підказали, вимагає одного істотного виправлення:
"А дорогою додому я читала прислані мені відгуки на конкурсну програму, і серед них натрапила на обурений лемент якоїсь іншої "хорошої рускої" (яка теж живе в Берліні) з приводу того, що "геніальному"(с) фільму Косаковського не дали Ґран-прі (незрозуміло, з якого б то дива, він у нас навіть "в призову десятку" не вийшов), - а натомість посміли дати якійсь нікчемній Маті Діоп (гугліть, хто не знає), чийого фільму ХР, звісно, не бачила, але ж "всьо то вздор, чєво нє знаєт Мітрофанушка", - і ХР певна, що фільм про повернення в Бенін вивезених французькими колонізаторами дагомейських статуй не може бути вартий уваги білої мемсаїб, а Золотого ведмедя отримав тільки тому, що головою журі була чорношкіра! (Прим.: "Дагомея" - це був єдиний фільм з 20, який викликав у нашого журі по перегляді одностайні оплески, і я б дуже хотіла, щоб його побачив український глядач)" (с).
Так ось, бажання моє, як бачимо, збувається (всі наші щирі бажання зрештою збуваються, просто не всі так притьмом, як нам кортить), - а поправили мене в тому, що згадана мною берлінська ХР, яка "Дагомеї" не бачила, але певна була, що лайно, бо що ж може бути доброго з Назарету, - виявилася зовсім не "рускою", а, прости-Боже, - українською (!) журналісткою. Перепрошую, що мимоволі ввела тоді читача в оману, але звідки ж мені було знати, - писала вона по-російськи, расизм демонструвала теж суто російський, промені ненависти посилала не тільки нашому журі та аз многогрішній "лічно", а й, напр., міністерці культури Німеччини Клаудії Рот (котра є великою симпатичкою України і навіть свій виступ на Берлінале скінчила на "Слава Україні!"), - я по тому всьому тьотку й ідентифікувала як росіянку, бо де ж би мені спало на думку, що українська журналістка може бути до такої міри відбита? (У нас все-таки з 2022 р. навіть люта вата, з муками й скрежетом зубовним, змушена триматися в певних рямцях, - а от вивтікалі до Європ раніше цих меж не відчувають і зберігають незайманим той густий, гнійний імперський сопух "культурного сопротівлєнія", яким усе передвоєнне десятиліття набрякав був український інформпростір, тож у певному сенсі мою помилку теж можна віднести до "добрих новин": вона доводить, що, попри всі, влаштовувані нам тут з дня на день паради зневіри, емоційні гойдалки й відповідне їм психологічне виснаження, ми все-таки пройшли під рос. ракетами вже дуже відчутну "детоксикацію" від імперського ментального зашлакування, головне - не зупинятись...)
І "Дагомея" - теж, за великим рахунком, про це саме: про постколоніальну "детоксикацію" (в тій частині, де студенти університету починають звинувачувати свою освіту за те, що їх змалечку вчили про булгакова й пушкіна (закреслено) про тома і джеррі, і нічогісінько - про свою власну культуру, я сиділа з геть мокрими очима, - але це вже таки з мене рвуться спойлери, тому просто повторю - ідіть і дивіться, воно нам зараз дуже "на часі"!)
І завтра буде, і післязавтра - бо, незалежно від того, хто переможе на виборах у США, перемогти в глобальній "детоксикації людства" маємо - ми. ("І світ новий - він буде наш" (с)б як писав класик).
На фото для привернення уваги: Міжнародне журі Берлінале-2024 на червоній доріжці перед початком фінальної церемонії - тої, де якраз і роздаватимем "ведмедів", і насамкінець Золотого - для Маті Діоп. (Зліва направо: Анн Гуї, Оксана Забужко, Альбер Серра, Лупіта Ніонґо, Крістіан Петцольд, Жасмін Трінка.)
| Читайте також |
| Коментарі (0) |