Чогось впам'ятку...

В бутність головою Національного банку Віктор Ющенко кілька разів приїжджав до Керелівки, до Шевченка, - то привозив співробітників, то разом з друзями, то з рідними зі Сумщини.

А то одного дня він під"їхав легковиком до заповітної садиби Грушівських в пізню вечірню пору, коли на території музейного комплексу вже нікого не було.

Крім сторожа, який в адміністративній будівлі дивився телевізор, та ще я вимандровував з берега проз музей до сільського осередища.

Ні Віктор Андрійович, ні його невеликий /тоді/ син Андрій мене за садковою гущавиною не помітили, мені ж натомість вдалося спостерегти їхнє в обопіль клячання над священною могилою.

Вже смеркло і Ющенки були певні, що душевний порив хований таїнством.

Вслід за батьком навколішки перед надгріб"ям матері національного Рятівничого став Андрійко.

Чулися проказувані слова, проте їх годі було розібрати, вгадувано вирізнявся і хлопчачий голос, - може, вони читали напам"ять Кобзареві поезії, може, спочатку пролунав Отче наш, а потім вірші, а, можливо, Віктор Андрійович в урочу для них хвилю складав сам і брав обітницю з сина ...

Підвелися в тамовану передніччям тишу, сквапно-загайні миті окреслили нерушні силуети, які небавом попрошкували сходинками вгору ...

Сергій ТКАЧЕНКО