Чи об’єднає Шевченко національну еліту?

Позавчора Україна відзначала 196-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка. Виступаючи на батьківщині поета в селі Моринці на Черкащині, Віктор Ющенко зазначив: добре, що і цього дня до Тараса приходять усі, в тому числі колишній і нинішній президенти, опозиція. Але нині до кожного слова в політиці треба ставитися насторожено. Добре, якщо постать Шевченка об`єднає політиків задля роботи на Україну. Погано, якщо це буде риторика і піар на святому імені. Все покажуть реальні справи, а не слова.

Віктор Янукович того дня вперше як Президент відвідав могилу Шевченка в Каневі. Все було, як завжди, ритуально. Але за словами — пообіцяні діла. Янукович, будучи в опозиції, гостро критикував помаранчеву владу (Ющенка і Тимошенко) за те, що, багато говорячи про національне відродження, нічого для цього не робили. І за приклад наводив якраз Канів, де маса проблем щодо збереження національного заповідника, — музею Тараса. Янукович пообіцяв підтримати реально нашу святиню. Що ж, побачимо. А ще Президент зробив якраз у Каневі вдалий політичний хід, уперше після обрання главою держави чітко заявив: в Україні є і буде єдина державна мова — українська.

З Ющенком все зрозуміло: програвши вибори, він заявив про намір зостатися в політичному, суспільному житті, гуртувати демократичні сили. Що йому чомусь не вдавалося, будучи Президентом.

Але найцікавішою стала третя Шевченківська свята “точка” на карті України. Це пам’ятник Тарасові в Києві, традиційне місце вшанування Кобзаря в його роковини. Тут 9 березня відбулося Віче українських патріотів. Простіше кажучи, мітинг нової опозиції на чолі з Юлію Тимошенко.

Тут треба коротко нагадати політичну ситуацію. 2 березня у Верховній Раді було оголошено про припинення існування парламентської коаліції. Правду кажучи, ця коаліція фракцій БЮТ, НУ-НС і Блоку Литвина давно вже не існувала фактично. Але розпуск її було обставлено дуже сумнівними щодо законодавства методами. Друга дія відбулася вже наступного дня: парламент проголосував за відставку уряду на чолі з Юлією Тимошенко. Причому знову, скажімо так, “умовно законно”. Третя дія — наступне створення нової коаліції і формування нею нового уряду. Інакше через 30 днів після 2 березня можна розпускати парламент і оголошувати дочасні вибори.

Коаліція — це найважче в цій виставі. Правда, голосування за відставку уряду показало, що фактично більшість вже є: голосували не лише регіонали, комуністи, Блок Литвина, а й значна частина фракції НУ-НС та навіть кілька з фракції БЮТ. Але в Конституції сказано, що парламентська більшість формується ЛИШЕ фракціями, які мають сумарно більшість мандатів. Долучати до цих фракцій окремих депутатів з інших фракції — неконституційно. Але зараз регіонали роблять усе, аби якось обійти цю норму закону.

В цих умовах Юлія Тимошенко оголосила, що переходить в опозицію та її очолює. Для формального декларування цієї опозиції та проголошення її лідера й було скликано мітинг-віче. Були представлені ті партії, які давно вже з Юлією Тимошенко. Зрозуміло, що це всі три партії її Блоку (БЮТ) — “Батьківщина”, ”Реформи і порядок”, Українська соціал-демократична партія. Плюс деякі з Блоку “Наша Україна — Народна Самооборона” : Народний рух, Партія захисників Вітчизни, Християнсько-демократичний союз. Майоріли прапори ще кількох віртуальних партій.

Оце практично поки що і вся “об’єднана національна опозиція”. Поза нею зосталися не лише деякі з нових демократичних партій, насамперед ті, на які розкололася “Наша Україна”, а це, окрім неї, також “Єдиний центр” та “За Україну”. Поза нею і ряд старих партій. Не “засвітилася”, зокрема, найстаріша — УРП ׂСобор”, також КУН. Не було ВО ֊“Свобода”, які давно заявили, що йдуть “своїм шляхом”.

Але найбільшою “пробоїною” в цій ”об’єднаній опозиції” стала відсутність Української народної партії, більшого уламка колишнього Руху, найбільш помітної в цьому спектрі політсил. Зате ця партія та її лідер Юрій Костенко фігурували чи не в половині виступів на віче, причому абсолютно негативно, як партія “зрадників” національно-демократичгних сил. На що натовп скандував звичне для мітингів: “Ганьба!” Причина цих нападок не є секретом. Саме мандатів кількох депутатів фракції НУ-НС від УНП не вистачає, щоб схилити більшість фракції до нової коаліції — з регіоналами. І цю партію регіонали намагаються таки умовити.
Сказане свідчить, що ніякої об’єднаної національно-демократичної опозиції нема і, схоже, не буде. Скоріше формуватиметься ще один її центр, ще одна “єдина, об’єднана” опозиція на чолі з Ющенком. На радість регіоналам.
Сам же мітинг-віче справив доволі сумне враження. Знову лунали полум’яні промови штатних патріотів-ораторів, про яких не хочу сказати нічого поганого. Це Герої України Дмитро Павличко та Левко Лук`яненко. Останній гнівно говорив людям гіркі слова правди, що комуністичний режим зробив нас нацією рабів і холопів. Виступили політики — лідери згаданих партій Соболєв, Стретович, Тарасюк, ряд інших ораторів. Найяскравішим був виступ Юрія Луценка. Ніби у відповідь на ріденькі скандування “Ю-ля! Ю-ля!” Луценко почав з того, що попросив вибачення у люду за те, що 5 років тому він, як один з польових командирів Майдану, закликав їх подібно скандувати “Ю-щен-ко!”А далі практично весь свій полум’яний виступ побудував на Ющенку, причому термін “зрадник” був ще не найгострішим. А головне звинувачення Ющенку — дискредитація національної ідеї тим, що той її проголошував і нічого для неї не робив. Натовп знову загукав: “Ганьба!” Сумно все це. Тому, повертаючись до Шевченка, на якому попіарилися наші політики, згадувалося не лише не раз проголошене того дня на мітингах і віче “Обнімітеся, брати мої, молю вас, благаю”, а й “Доборолась Україна до самого краю, гірше ляха свої діти її розпинають"

Петро АНТОНЕНКО