Чим далі від України - тим більше проти Філарета
Спостерігати за дискусіями про лідерство у майбутній оновленій УПЦ доволі нецікаво.
1.Чим далі люди від України, тим більше вони впевненні, що українцям потрібна альтернатива патріарху Філарету. Чим більше люди в українському контексті, чим більше вони в українському національному русі - тим менше у них така потреба в альтернативі.
2.Дивне уявлення, що крім патріарха Філарета в УПЦ КП немає сильних лідерів, і тому якщо не патріарх Філарет, то вже хтось із УПЦ МП і так далі. В УПЦ КП є сильні лідери, і вони наслідуватимуть патріарху Філарету в майбутньому. Я, наприклад, вважаю найкращим вибір патріархом Філаретом митрополита Епіфанія як патріаршого намісника. Він та його команда - прекрасні, але явно недооцінені експертним товариством (і слава Богу, а то б зараз шукали б за що анафематствувати).
3.Аргументом УАПЦ проти п. Філарета завжди було те, що він під анафемою, і тому це зупинятиме процес канонічного визнання. Я завжди говорив, що це аргумент нікчемний, бо під московські анафеми може потрапити кожен, це не показник. Але зараз цей аргумент вже не може працювати.
4.Говориться про диктаторський характер п.Філарета. Тут справа у тому, що ці думки були з боку прибічників УПЦ МП та УАПЦ, які звикли до анархії та феодальної вольниці при м.Володимирі та м.Мефодії. На жаль, м.Онуфрій та м.Макарій не навели жодного порядку в своїх юрисдикціях, навпаки, дозволили усім групам впливу, в тому числі - найнегіднішим - прекрасно розширювати свій вплив. На цьому фоні п.Філарет вже не бачиться як диктатор, а як взірець правильного менеджменту, до якого іншим ще дуже далеко. До речі, тверді стратегії п.Філарета виявилися шляхом до розвитку УПЦ КП і кількість він зумів перетворити на якість, що особливо видно в останні роки. Між тим, значно більша (у сотні разів) диктатура п.Кіріла не дала жодних результатів, бо це диктатура покарань, але не творення чогось власне еклезіального.
5.Говориться, що архієреям із УПЦ МП незручно підтримувати того, кого вони зрадили на Харківському соборі. Але таких майже не залишилося у живих, і це дискусія ні про що. Очевидно, що майже усі, хто може приєднатися, або бажав би приєднатися із УПЦ МП - це рукоположені після 1992 року, які не мають особистих антипатій до Філарета. Що не можна сказати про керівництво РПЦ та УПЦ МП, які здатні породжувати найрізноматнітніші антипатії навіть у найбільш проросійських архієреїв. Що може мати найнесподіваніші наслідки.
Отже, в цілому ситуація цілком робоча, і на місці п.Філарета я б безпосередньо поспілкувався з п.Варфоломієм щодо того, як далі бути. Ну і швидше б збирав би собор, бо приводи до дискусій будуть швидко множитися, туманячи не лише свідомість архієреїв, а й звичайних вірних. Ну і я б закликав усіх архієреїв, що критикували п.Філарета публічно та непублічно, подумати про власні недоліки, згадавши про відомі істини, азбучні для євангельського світогляду.
Юрій ЧОРНОМОРЕЦЬ
1.Чим далі люди від України, тим більше вони впевненні, що українцям потрібна альтернатива патріарху Філарету. Чим більше люди в українському контексті, чим більше вони в українському національному русі - тим менше у них така потреба в альтернативі.
2.Дивне уявлення, що крім патріарха Філарета в УПЦ КП немає сильних лідерів, і тому якщо не патріарх Філарет, то вже хтось із УПЦ МП і так далі. В УПЦ КП є сильні лідери, і вони наслідуватимуть патріарху Філарету в майбутньому. Я, наприклад, вважаю найкращим вибір патріархом Філаретом митрополита Епіфанія як патріаршого намісника. Він та його команда - прекрасні, але явно недооцінені експертним товариством (і слава Богу, а то б зараз шукали б за що анафематствувати).
3.Аргументом УАПЦ проти п. Філарета завжди було те, що він під анафемою, і тому це зупинятиме процес канонічного визнання. Я завжди говорив, що це аргумент нікчемний, бо під московські анафеми може потрапити кожен, це не показник. Але зараз цей аргумент вже не може працювати.
4.Говориться про диктаторський характер п.Філарета. Тут справа у тому, що ці думки були з боку прибічників УПЦ МП та УАПЦ, які звикли до анархії та феодальної вольниці при м.Володимирі та м.Мефодії. На жаль, м.Онуфрій та м.Макарій не навели жодного порядку в своїх юрисдикціях, навпаки, дозволили усім групам впливу, в тому числі - найнегіднішим - прекрасно розширювати свій вплив. На цьому фоні п.Філарет вже не бачиться як диктатор, а як взірець правильного менеджменту, до якого іншим ще дуже далеко. До речі, тверді стратегії п.Філарета виявилися шляхом до розвитку УПЦ КП і кількість він зумів перетворити на якість, що особливо видно в останні роки. Між тим, значно більша (у сотні разів) диктатура п.Кіріла не дала жодних результатів, бо це диктатура покарань, але не творення чогось власне еклезіального.
5.Говориться, що архієреям із УПЦ МП незручно підтримувати того, кого вони зрадили на Харківському соборі. Але таких майже не залишилося у живих, і це дискусія ні про що. Очевидно, що майже усі, хто може приєднатися, або бажав би приєднатися із УПЦ МП - це рукоположені після 1992 року, які не мають особистих антипатій до Філарета. Що не можна сказати про керівництво РПЦ та УПЦ МП, які здатні породжувати найрізноматнітніші антипатії навіть у найбільш проросійських архієреїв. Що може мати найнесподіваніші наслідки.
Отже, в цілому ситуація цілком робоча, і на місці п.Філарета я б безпосередньо поспілкувався з п.Варфоломієм щодо того, як далі бути. Ну і швидше б збирав би собор, бо приводи до дискусій будуть швидко множитися, туманячи не лише свідомість архієреїв, а й звичайних вірних. Ну і я б закликав усіх архієреїв, що критикували п.Філарета публічно та непублічно, подумати про власні недоліки, згадавши про відомі істини, азбучні для євангельського світогляду.
Юрій ЧОРНОМОРЕЦЬ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |