Чернігівський молодіжний театр розіп'яв ...Мазепу
З Черніговом пов’язані не тільки меценатські проекти гетьмана Івана Мазепи (Троїцький собор, колегіум). У ХІХ столітті на відому монографію «Мазепа» Миколи Костомарова, який писав у 1874-1884 рр. історичні праці у Дідівцях на Прилуччині, відповів книгою-спростуванням «Гетман Мазепа» (1897 р.) голова Чернігівської губернської земської управи Федір Уманець. Скажемо так, це лише була зав’язка для подальших студій-роздумів про володаря булави чернігівцями у ХХ (Роман Бжеський), ХХІ століттях (Ігор Ситий, Ольга Травкіна та ін.). Схоже, Молодіжний театр у Чернігові вирішив теж долучитися до осмислення цієї неординарної постаті, пам’ятник якій височіє метрів за 300 від приміщення видовищного закладу, і внести свій вклад. Автори цієї ідеї задумали не засмічувати свої уявлення про гетьмана напрацюваннями істориків. Адже вистава – це не науковий, а художній проект зі своїми прибамбасами. Що з того вийшло?
ПОЗИТИВИ
Йдучи на виставу, нам з дружиною дуже не хотілося побачити щось пафосне, ура-патріотичне, плакатне, парадне, правильне, традиційне. І у цьому плані Молодіжний театр справді продемонстрував свою експериментальність, уміння заінтригувати глядача. Вистава почалася з перегляду по телевізору інтерв’ю історика Людмили Шендрик полтавському телеканалу про Перший Кримський похід (згодом цей сюжет ще двічі-тричі «продивлялися» герої, а разом і глядачі). Потім сцена поступово заповнювалася акторами у сучасному одязі. Ця умовність спочатку шокувала, та зрештою була прийнята як належне: ми ж не прийшли оцінювати вбрання персонажів, а їхні вчинки, слова… Меншиков у смартфоні читає Петру І підписаний між Мазепою та Карлом ХІІ договір? А що? Оригінально! П’ятикласнику це буде зрозуміло! Мазепу ховають у цирковий ящик, який протинають з усіх сторін гострими рапірами. Метафорично? Так! Б’ють барабани. Надривно співає Висоцький. Плюс модні сучасні і не дуже мелодії. Кохана хрещениця Мазепи дудлить з пляшки вино. Крута дівчина! Бігають молодиці та молодики з крильцями. Ангели? Мабуть. Бортпровідниця. Чоловік у німецькій касці товчеться на скрині з написом «Мазепа». Чому? Такий, певно, задум! Усе це динамічно змінюється. Не встигнеш зосередитися на Мазепі, як з’являться Князь тьми, чи Вічний Ж..д (єврей. –Авт.), Антифауст, козак Вус, старшина Ніс (більше 20 героїв!). Одне слово, важко зробити якесь зауваження до форми подачі вистави. Вона допустима! Актори старалися, грали переконливо. Пронизливі волання. Грюкання. Брязкання. Рясні прокляття на всі боки. Роздягання жінок до білизни. Але… якось не піднімалася рука їм плескати у долоні у кінці вистави.
НЕГАТИВ-1
Попри сценічні новації- «викрутаси», які загалом зрозумілі сучасному глядачу, викликає подив драматургічний зміст твору. У мазепинському Чернігові, у якому недавно з’явилася велика вулиця Мазепи, автор Кліm (російський режисер і драматург Володимир Кліменко) намагається пофілософствувати: гетьман був Іудою чи ні? Він – грішник чи святий? Його місце з Богом чи Дияволом? Постановка цих питань сама по собі не страшна. Ми прийшли на виставу подумати. Але… схоже, за нас вже подумали! Головний мотив, який проходить через усю виставу, – Мазепа ЗРАДИВ. Спочатку свою першу кохану (???), потім Василя Кочубея (виявляється, дружина останнього Любов подається як старша коханка володаря булави!), згодом Петра І (який каже: так він же і Карла ХІІ зрадить!). Російський цар у виконанні Олексія Биша просто викликає симпатію (!) зі своїми щирими спогадами про дитинство, страхами за життя, як він боявся у 1689 р. приїзду в Москву Мазепи, який, виявляється, замість того, аби приєднатися до заколотників, упав перед юним государем на коліна і цілував (!??) його взуття, сказав улесливо: « Я б хотів мати такого сина!»(???), назвав уперше імператором (!??).
Як і Петро І, позитивно виглядає у творчому баченні автора Василь Кочубей (актор Володимир Банюк). Він довго просторікує-філософствує про життя, буття, цінності. Важко сказати, що він щось неправильно мислить. Розумний чоловік! Саме у такому дусі донощика й подає як «верного русского патриота» проімперська історіографія…
А ось Мазепа у виконанні Валентина Макара – швидше зацькований звинуваченнями аж з 1687 р. (вибори на Коломаку!) діяч, який прибитий своїми гріхами (посилав, виявляється, на канальні роботи для будівництва Петербурга тисячі козаків! Нічого, що це відбувалося у пізніші часи?). Постійно засмучений, якийсь затурканий, знічений… У розпачі гетьман уважно вислуховує монологи різноманітних персонажів, витворених уявою автора. Вони в основному сумніваються у його доброчесності, добрих намірах. Дружина В. Кочубея Любов Федорівна, мати сімох їхніх дітей (акторка Мирослава Витриховська), ніде в історичних студіях не зафіксована як коханка гетьмана. Але у п’єсі вона навіть після смерті чоловіка не дає спокою Мазепі, кидається, як навіжена, на нього і жадає ласки, утіхи. Красномовна її фраза: «Тільки не кажи мені про любов до України!» (?!!!).
Одне слово, виходить, що на Коломаку у 1687 р. Мазепу козаки страшенно не любили, але були підкуплені і проголосували! Ось такий місток з минулого до сучасного, мовляв, як нам усе це зрозуміло!
Автор обмежив Мазепу куцими репліками, монологами, ще й запхнув насамкінець у цирковий ящик. Фактично гетьман потрапив у витворену Молодіжним театром театральну клітку без права голосу, без права прочитати свою знамениту «Думу» та те, що він насправді говорив у колі друзів, старшин… Він практично нічого не заперечив із того, що на нього навішали «нападники». Тобто відомий у Московії ще з часів гетьмана І. Самойловича енергійний, вдумливий, розсудливий віртуозний дипломат, який майже щороку спеціально посилався Батурином до російської столиці, щоб добитися на користь Гетьманщини певних важливих справ, виглядає як мимра-маріонетка у руках В. Кочубея, В. Голіцина, Петра І.
НЕГАТИВ-2
Ми розуміємо, що світ сповнений графоманних творів. «Маzепа» Кліма – чудове тому підтвердження. Автор, крім «Полтави» О. Пушкіна, навряд чи й осилив іншу книгу якого-небудь історика. Пишемо так упевнено, бо у «Маzепі» Мотря Кочубей фігурує як Марія… А звідки взялася Людмила замість її матері Любові, взагалі незрозуміло. Тобто це фіксує просто вбивче незнання літератором тієї доби, елементарних відомостей про головних історичних персонажів, про яких він націлився писати. Зрозуміло, автор ще додав своєї фантазії, проімперських оцінок, філософії. Вийшов такий собі опус про «изменника Ивашку» у ляпуватій упаковці. Ну, як мовиться, хай буде і така версія. Аматорами, блогерами, які вперто не вважають за потрібне хоча б ознайомитися з історичними монографіями (навіть у Російській Федерації Т.Таїрова-Яковлева опублікувала у серії «Жизнь замечательных людей» (!!!) у 2007 р. непогану книгу «Мазепа»), подібних уже створена маса. Але… виникає питання до Молодіжного театру. Як чином усе це «інтелектуальне» безглуздя зацікавило творчий колектив? Чому такий наскрізь негативний стосовно І. Мазепи твір вони взялися ставити у Чернігові? Невже жоден з акторів не запідозрив у тезах автора грубу і неприховану фальсифікацію історичних відомостей? Хочеться спитати керівництво театру: що ви, так би мовити, «курите», які книги читаєте? Ви хоч знаєте, що поряд з вами є Національний заповідник «Чернігів стародавній», Чернігівський музей ім. В.Тарновського, Інститут ім. О. Лазаревського, історикам яких ви просто зробили виклик?
***
Вистава «Мазепа» справді продемонструвала, що гетьман – невичерпне джерело для міркувань, філософських роздумів… Проте кавалерійські наїзди на цю особу приречені на провал.
Сергій ПАВЛЕНКО.
ПОЗИТИВИ
Йдучи на виставу, нам з дружиною дуже не хотілося побачити щось пафосне, ура-патріотичне, плакатне, парадне, правильне, традиційне. І у цьому плані Молодіжний театр справді продемонстрував свою експериментальність, уміння заінтригувати глядача. Вистава почалася з перегляду по телевізору інтерв’ю історика Людмили Шендрик полтавському телеканалу про Перший Кримський похід (згодом цей сюжет ще двічі-тричі «продивлялися» герої, а разом і глядачі). Потім сцена поступово заповнювалася акторами у сучасному одязі. Ця умовність спочатку шокувала, та зрештою була прийнята як належне: ми ж не прийшли оцінювати вбрання персонажів, а їхні вчинки, слова… Меншиков у смартфоні читає Петру І підписаний між Мазепою та Карлом ХІІ договір? А що? Оригінально! П’ятикласнику це буде зрозуміло! Мазепу ховають у цирковий ящик, який протинають з усіх сторін гострими рапірами. Метафорично? Так! Б’ють барабани. Надривно співає Висоцький. Плюс модні сучасні і не дуже мелодії. Кохана хрещениця Мазепи дудлить з пляшки вино. Крута дівчина! Бігають молодиці та молодики з крильцями. Ангели? Мабуть. Бортпровідниця. Чоловік у німецькій касці товчеться на скрині з написом «Мазепа». Чому? Такий, певно, задум! Усе це динамічно змінюється. Не встигнеш зосередитися на Мазепі, як з’являться Князь тьми, чи Вічний Ж..д (єврей. –Авт.), Антифауст, козак Вус, старшина Ніс (більше 20 героїв!). Одне слово, важко зробити якесь зауваження до форми подачі вистави. Вона допустима! Актори старалися, грали переконливо. Пронизливі волання. Грюкання. Брязкання. Рясні прокляття на всі боки. Роздягання жінок до білизни. Але… якось не піднімалася рука їм плескати у долоні у кінці вистави.
НЕГАТИВ-1
Попри сценічні новації- «викрутаси», які загалом зрозумілі сучасному глядачу, викликає подив драматургічний зміст твору. У мазепинському Чернігові, у якому недавно з’явилася велика вулиця Мазепи, автор Кліm (російський режисер і драматург Володимир Кліменко) намагається пофілософствувати: гетьман був Іудою чи ні? Він – грішник чи святий? Його місце з Богом чи Дияволом? Постановка цих питань сама по собі не страшна. Ми прийшли на виставу подумати. Але… схоже, за нас вже подумали! Головний мотив, який проходить через усю виставу, – Мазепа ЗРАДИВ. Спочатку свою першу кохану (???), потім Василя Кочубея (виявляється, дружина останнього Любов подається як старша коханка володаря булави!), згодом Петра І (який каже: так він же і Карла ХІІ зрадить!). Російський цар у виконанні Олексія Биша просто викликає симпатію (!) зі своїми щирими спогадами про дитинство, страхами за життя, як він боявся у 1689 р. приїзду в Москву Мазепи, який, виявляється, замість того, аби приєднатися до заколотників, упав перед юним государем на коліна і цілував (!??) його взуття, сказав улесливо: « Я б хотів мати такого сина!»(???), назвав уперше імператором (!??).
Як і Петро І, позитивно виглядає у творчому баченні автора Василь Кочубей (актор Володимир Банюк). Він довго просторікує-філософствує про життя, буття, цінності. Важко сказати, що він щось неправильно мислить. Розумний чоловік! Саме у такому дусі донощика й подає як «верного русского патриота» проімперська історіографія…
А ось Мазепа у виконанні Валентина Макара – швидше зацькований звинуваченнями аж з 1687 р. (вибори на Коломаку!) діяч, який прибитий своїми гріхами (посилав, виявляється, на канальні роботи для будівництва Петербурга тисячі козаків! Нічого, що це відбувалося у пізніші часи?). Постійно засмучений, якийсь затурканий, знічений… У розпачі гетьман уважно вислуховує монологи різноманітних персонажів, витворених уявою автора. Вони в основному сумніваються у його доброчесності, добрих намірах. Дружина В. Кочубея Любов Федорівна, мати сімох їхніх дітей (акторка Мирослава Витриховська), ніде в історичних студіях не зафіксована як коханка гетьмана. Але у п’єсі вона навіть після смерті чоловіка не дає спокою Мазепі, кидається, як навіжена, на нього і жадає ласки, утіхи. Красномовна її фраза: «Тільки не кажи мені про любов до України!» (?!!!).
Одне слово, виходить, що на Коломаку у 1687 р. Мазепу козаки страшенно не любили, але були підкуплені і проголосували! Ось такий місток з минулого до сучасного, мовляв, як нам усе це зрозуміло!
Автор обмежив Мазепу куцими репліками, монологами, ще й запхнув насамкінець у цирковий ящик. Фактично гетьман потрапив у витворену Молодіжним театром театральну клітку без права голосу, без права прочитати свою знамениту «Думу» та те, що він насправді говорив у колі друзів, старшин… Він практично нічого не заперечив із того, що на нього навішали «нападники». Тобто відомий у Московії ще з часів гетьмана І. Самойловича енергійний, вдумливий, розсудливий віртуозний дипломат, який майже щороку спеціально посилався Батурином до російської столиці, щоб добитися на користь Гетьманщини певних важливих справ, виглядає як мимра-маріонетка у руках В. Кочубея, В. Голіцина, Петра І.
НЕГАТИВ-2
Ми розуміємо, що світ сповнений графоманних творів. «Маzепа» Кліма – чудове тому підтвердження. Автор, крім «Полтави» О. Пушкіна, навряд чи й осилив іншу книгу якого-небудь історика. Пишемо так упевнено, бо у «Маzепі» Мотря Кочубей фігурує як Марія… А звідки взялася Людмила замість її матері Любові, взагалі незрозуміло. Тобто це фіксує просто вбивче незнання літератором тієї доби, елементарних відомостей про головних історичних персонажів, про яких він націлився писати. Зрозуміло, автор ще додав своєї фантазії, проімперських оцінок, філософії. Вийшов такий собі опус про «изменника Ивашку» у ляпуватій упаковці. Ну, як мовиться, хай буде і така версія. Аматорами, блогерами, які вперто не вважають за потрібне хоча б ознайомитися з історичними монографіями (навіть у Російській Федерації Т.Таїрова-Яковлева опублікувала у серії «Жизнь замечательных людей» (!!!) у 2007 р. непогану книгу «Мазепа»), подібних уже створена маса. Але… виникає питання до Молодіжного театру. Як чином усе це «інтелектуальне» безглуздя зацікавило творчий колектив? Чому такий наскрізь негативний стосовно І. Мазепи твір вони взялися ставити у Чернігові? Невже жоден з акторів не запідозрив у тезах автора грубу і неприховану фальсифікацію історичних відомостей? Хочеться спитати керівництво театру: що ви, так би мовити, «курите», які книги читаєте? Ви хоч знаєте, що поряд з вами є Національний заповідник «Чернігів стародавній», Чернігівський музей ім. В.Тарновського, Інститут ім. О. Лазаревського, історикам яких ви просто зробили виклик?
***
Вистава «Мазепа» справді продемонструвала, що гетьман – невичерпне джерело для міркувань, філософських роздумів… Проте кавалерійські наїзди на цю особу приречені на провал.
Сергій ПАВЛЕНКО.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |