Чернігів причаївся як пардус...
Цьогорічна, вже майже ритуально-містеріальна подорож до Сіверських Атен (як завжди у добірному товарстві) мала певні особливості.
По-перше, ми вирушили до білоруського кордону, потойбіч якого розгортається кривава та жорстока громадянська війна й цей факт, а також приналежність Чернігова та його околиць до Великого Полісся не могло не вплинути на наш настрій та на наші розмови.
По-друге, я зрозумів що справжній Чернігів починається потойбіч Красного мосту та відмацької ріки Стрижень - так справжній Київ починається за спиною Софії Київської, а справжній Львів потойбіч Опери. Є брахманський та верховинний Чернігів; є,власне, "Сіверські Атени" - Вал та Болдини Гори - там, де поховано одного із наймудріших богословів нашої постімперської воїнської держави, який, власне, й порівняв Чернігів з Атенами.
Але є кшатрійський Чернігів, не туристичний й саме через це справжній - Чернігів військового музею; Чернігів, у якому причаїлося оперативне командування ЗСУ "Північ"; Чернігів, у якому знаходиться стадіон "Десни", затишний та невеликий, але войовничий стадіон. У цьому кшатрійському Чернігові стоять ті ж самі прямокутні дерев"яні будинки, що й у брахманському Чернігові, ті ж самі сливові дерева та яблуневі дерева не ховають за парканами своє важке гілля, вже схоплене осінню, але попри притишеність міського закуття, попри вересневу стужу на початку стиглого серпня, попри повсюдне бліде та димуче сонце, у цьому Чернігові відчувався суворий армійський ритм, ритм настороженої залоги, ритм пардуса, що приготувався до нападу. Миномети біля музею; важкі та кровожерливі шаблі української аристократії й азовський, крупнокаліберний та людобойний кулемет Владімірова у самому музеї; фотографії та особисті речі чернігівців, що згинули в Афганістані та на Донбасі; стенд, присвячений річковій радянській флотілії, що на Десні вела бої проти вермахту у 1941 році; повна відсутність стендів, присвячених діяльності Петра Д"яченка на посту головного резидента абверівського Зондерштабу R на Сіверщині у 1942 та 1943 роках, яку, щоправда, компенсує невидима присутність самого "чорного полковника" (с) - все це налаштовувало на те, що ми приїхали не до затишного губернського хутору, але до хижого імперського форпосту...
Ігор СКРИПНИК
По-перше, ми вирушили до білоруського кордону, потойбіч якого розгортається кривава та жорстока громадянська війна й цей факт, а також приналежність Чернігова та його околиць до Великого Полісся не могло не вплинути на наш настрій та на наші розмови.
По-друге, я зрозумів що справжній Чернігів починається потойбіч Красного мосту та відмацької ріки Стрижень - так справжній Київ починається за спиною Софії Київської, а справжній Львів потойбіч Опери. Є брахманський та верховинний Чернігів; є,власне, "Сіверські Атени" - Вал та Болдини Гори - там, де поховано одного із наймудріших богословів нашої постімперської воїнської держави, який, власне, й порівняв Чернігів з Атенами.
Але є кшатрійський Чернігів, не туристичний й саме через це справжній - Чернігів військового музею; Чернігів, у якому причаїлося оперативне командування ЗСУ "Північ"; Чернігів, у якому знаходиться стадіон "Десни", затишний та невеликий, але войовничий стадіон. У цьому кшатрійському Чернігові стоять ті ж самі прямокутні дерев"яні будинки, що й у брахманському Чернігові, ті ж самі сливові дерева та яблуневі дерева не ховають за парканами своє важке гілля, вже схоплене осінню, але попри притишеність міського закуття, попри вересневу стужу на початку стиглого серпня, попри повсюдне бліде та димуче сонце, у цьому Чернігові відчувався суворий армійський ритм, ритм настороженої залоги, ритм пардуса, що приготувався до нападу. Миномети біля музею; важкі та кровожерливі шаблі української аристократії й азовський, крупнокаліберний та людобойний кулемет Владімірова у самому музеї; фотографії та особисті речі чернігівців, що згинули в Афганістані та на Донбасі; стенд, присвячений річковій радянській флотілії, що на Десні вела бої проти вермахту у 1941 році; повна відсутність стендів, присвячених діяльності Петра Д"яченка на посту головного резидента абверівського Зондерштабу R на Сіверщині у 1942 та 1943 роках, яку, щоправда, компенсує невидима присутність самого "чорного полковника" (с) - все це налаштовувало на те, що ми приїхали не до затишного губернського хутору, але до хижого імперського форпосту...
Ігор СКРИПНИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |