Від Десни - до бабиного літа Константинополя

...Першу зупинку свою вже в середині Чернігова, маршрутка, що йде із Києва, робить поблизу Катерининської церкви, у колишньому серці імперського хутору — якщо пройти крізь високі в”язи, обходячи їхнє мускулисте та змієподібне коріння, що пнеться до сонця, розриваючи й чорну й золотисто-піщану землю старого Валу, якщо проминути високі мури та хрестовиді й кромішні вікна самої Катерининської церкви, за кожним із яких немовби ховається чи то золотавий сокіл із головою візантійського богослова чи то золотавий янгол із соколиною головою, якщо спуститися до приватної забудови чернігівського Подолу крутим та майже київським узвозом й піти назустріч завжди холодному й через це трохи сивому й завжди трохи потьмареному місцевому сонцю, то за декілька хвилин ви опинитеся на початку іншого мосту понад Десною й це буде тихий та переповнений золотавою, джмелиною та медовою тишею пішохідний міст, який приведе на правий незалюднений берег Десни із прямокутними та цегляними островами туристичних баз посередині ялинової надглибокої пітьми та із крутими схилами (мов той узвіз, що лишився у вас за спиною), які ведуть прямо до студеного та сизого річкового плину й хоча ці схили не є піщаними, але є глиняними схилами і їх вперто та дещо виклично місцеві люди називають “пляжами” та зрештою, не надто сильно грішать проти істини.

Тут починаються угіддя Посейдона, великий океан, який оточує неспокійним та від віку ревучим димним колом усі суходоли світу цього, нагадує про своє існування неприборканою та неситою, темною рікою, яка є у цьому краї воєводою та старійшиною усіх лівобережних потоків, надземних ручаїв та підземних ручаїв, що підживляють надземні та підземні озера, слугами Посейдона тут є безліч водяних духів, які у тих потоках, що виходять до сонця, мають оболонку сома й які по тих водоймах, що є замурованими під землею, мають оболонку земляного коропа, сліпої та надто проворної риби, які трохи що не краще за самого Посейдона знають розгалужене й крижане плетиво підземних вод, що так само як й ті води, що виходять на поверхню, пробивають путь у бік бездонних й так само темних дніпровських безодень. Тут відступають й синя спека розпеченого чернігівського дворища й золотаво-біла спека бджолиного пустинного мосту, тут навіть посередині густого та гудучого багряного літа панує полярна океанська свіжість й спускаючись слизьким жовто-білим схилом до річкової гончої води, важко не думати про те, що Десна була однією із тих водних артерій, якою наші предки діставалася із скандинавської зими до бабиного літа Константинополя й до циклопічного підніжжя підхмарного Гептастадія...

Ігор СКРИПНИК