Ріка - відьма
Одним із неостанніх вражень цього літа було купання у Десні, у єдиній із великих українських рік, яку не було відрегульовано та приборкано великими греблями, шлюзами та водосховищами й тому, купаючись у Десні можна відчути що то таке хижа річкова течія й що то таке йти проти течії. Ad fontes.
"...Десна впадає до потужного плину сивих та холодних дніпрових вод трохи північніше від тієї достатньо умовної позначки, де закінчується теперішній Київ, розбухлий та розжирілий через безугавне заковтування приміських хуторів та селищ. Від тих дерев’яних та залізних причалів, що виходячи за межі Подолу, досягають метромосту, декілька разів на день рушають невеличкі, помірно прудкі, помірно димучі катери. Їхні рейди до гирла ріки-жінки, ріки-відьми, до того від віку вистудженого та глибокого чорноводдя, де ріка-жінка стає здобиччю ріки-чоловіка, легковажно та дещо зневажливо прийнято називати «прогулянками», хоча елемент розваги майже відсутній через те наскільки карколомно люди на палубах цих катерів переходять із імлистого світла Києва до сліпучої напівтемряви Полісся, від ревучої тиші Дніпра – до голодного шепоту Десни, від київського триглавого сонця – до чернігівського зраненого напівсонця, від середини дня – до початку сонячного затемнення.
Люди перетинають межу між двома українськими світами, а це складно назвати прогулянкою. Люди майже не здогадуються про цей перетин – ані учасники «прогулянок», ані погоничі старих катерів, ані молоді плебеї та плебейки, які поблизу станцій метро «Поштова площа» та «Дніпро» роздають слизькі рекламні аркуші, що запрошують на «прогулянку» Дніпром. Десна, біжучи на південь із поліського чорного марева, робить велику дугу, прогризаючи піщані безплідні землі, розсуваючи безпросвітні бори, долаючи білоголові перемоли та народжуючи цілі сонмища боліт, заплав й дочірніх ручаїв. Залишаючи північно-східний Київ машиною або ж автобусом, ви немовби рухаєтесь проти деснянських течій, ви рухаєтесь вздовж ріки, яка лишатиметься для вас вогкою невидимкою допоки ви не наблизитесь до Чернігова й не побачите вказівник із ім’ям ріки-відьми. Аби потрапити до Чернігова треба пройти понад нею твердим та кріпким мостом, повз старі ясени-велети, у тіні кожного з яких може заховатися невеличкий хутір, й відразу ж опинитися у дерев’яній одноповерховій низині, яку називають або геть невиправдано «Кавказом» або більш виправдано чернігівським Подолом. Месопотамію поборено. У чернігівському художньому музеї можна купити поштівку, на якій відтворено старий малюнок старого чернігівського художника панського роду – темноголового козака та білоголову козачку, які танцюють гопак.
Одне із тлумачень цього малюнку говорить про те, що ми бачимо не просто танець, а своєрідний шлюбний ритуал Дніпра та Десни й це тлумачення заперечити вкрай важко..."
Ігор СКРИПНИК
"...Десна впадає до потужного плину сивих та холодних дніпрових вод трохи північніше від тієї достатньо умовної позначки, де закінчується теперішній Київ, розбухлий та розжирілий через безугавне заковтування приміських хуторів та селищ. Від тих дерев’яних та залізних причалів, що виходячи за межі Подолу, досягають метромосту, декілька разів на день рушають невеличкі, помірно прудкі, помірно димучі катери. Їхні рейди до гирла ріки-жінки, ріки-відьми, до того від віку вистудженого та глибокого чорноводдя, де ріка-жінка стає здобиччю ріки-чоловіка, легковажно та дещо зневажливо прийнято називати «прогулянками», хоча елемент розваги майже відсутній через те наскільки карколомно люди на палубах цих катерів переходять із імлистого світла Києва до сліпучої напівтемряви Полісся, від ревучої тиші Дніпра – до голодного шепоту Десни, від київського триглавого сонця – до чернігівського зраненого напівсонця, від середини дня – до початку сонячного затемнення.
Люди перетинають межу між двома українськими світами, а це складно назвати прогулянкою. Люди майже не здогадуються про цей перетин – ані учасники «прогулянок», ані погоничі старих катерів, ані молоді плебеї та плебейки, які поблизу станцій метро «Поштова площа» та «Дніпро» роздають слизькі рекламні аркуші, що запрошують на «прогулянку» Дніпром. Десна, біжучи на південь із поліського чорного марева, робить велику дугу, прогризаючи піщані безплідні землі, розсуваючи безпросвітні бори, долаючи білоголові перемоли та народжуючи цілі сонмища боліт, заплав й дочірніх ручаїв. Залишаючи північно-східний Київ машиною або ж автобусом, ви немовби рухаєтесь проти деснянських течій, ви рухаєтесь вздовж ріки, яка лишатиметься для вас вогкою невидимкою допоки ви не наблизитесь до Чернігова й не побачите вказівник із ім’ям ріки-відьми. Аби потрапити до Чернігова треба пройти понад нею твердим та кріпким мостом, повз старі ясени-велети, у тіні кожного з яких може заховатися невеличкий хутір, й відразу ж опинитися у дерев’яній одноповерховій низині, яку називають або геть невиправдано «Кавказом» або більш виправдано чернігівським Подолом. Месопотамію поборено. У чернігівському художньому музеї можна купити поштівку, на якій відтворено старий малюнок старого чернігівського художника панського роду – темноголового козака та білоголову козачку, які танцюють гопак.
Одне із тлумачень цього малюнку говорить про те, що ми бачимо не просто танець, а своєрідний шлюбний ритуал Дніпра та Десни й це тлумачення заперечити вкрай важко..."
Ігор СКРИПНИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |