Час часнику

Там, блін, Трамп програє в Пенсільванії, а тут мама зі своїм:
«Ти грядку на часник скопав?»

Капець: Жванецький умер і в Путіна підозрюють Паркінсона, а тут мама з прогнозом:
«Мені кості ломить на дощі, а в нас ще не скопано під часник…»

Десь ОПЗЖ обійшов Батьківщину, десь Голос утратив голоси і Удар ліг під Солідарність, а тут мама клопочеться:
«Не забуть про попіл. Часник його любить…»

Світ другою хвилею накриває ковід і вже третю передбачають, а тут мама переживає:
«До Михайла часничок має впаритися в землі, ще до морозів…»

Тут замахнулися на конституцію і бідолашні судді ще чого доброго втратять частину маєтків, а в мами інша жура:
«Будеш копати, викидай корінці повітиці, бо потім геть обів’є стрілки…»

Тут ніхто не збирається саджати корупціонерів, а мама готова:
«Треба вже той часник саджати, бо всі посадили, крім нас. Сміх від людей…»

Придивляюся до людей – ніхто не сміється. Може, тому, що в масках.
«І погноїти не забуть…» – строго наказує мама.

В мене дві освіти, кажу, і купа премій, а ти хочеш, аби я гній носив.
«Не гній, а перегній, щоб не спалив зубчики. І листям накрий. Тільки боронь боже не горіховим. Горіхове гірке…»
«І часник несолодкий?! Як моє життя», – кволо відбиваюся я. Але на маму такі метафори не діють.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Різнотрав'я".