Бізнес на селі: від проекту до успіху

Про обслуговуючий кооператив «Надія», що в моєму селі Авдіївка Куликівського району, тепер знають далеко за межами не лише району, а й області. Адже саме цей кооператив кілька років тому виграв перший і єдиний на всю область грантовий проект відомої у світі американської благодійної організації «Хайфер-Продакшн», яка допомагає селянам Східної і Центральної Європи. Суть проекту полягала в тому, що організація абсолютно безкоштовно надала селянам породистих молодих корів. З єдиною і простою умовою: коли корова вперше отелиться і якщо це буде теличка, селянин зобов’язаний так само безкоштовно передати її комусь із земляків (якщо бичок, то можна залишити собі в господарстві).

Але цей проект не впав з неба. Усе це завдяки існуванню в селі сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Надія» та його голові Галині Миколаївні Ілляш. Саме вона писала проект, добивалася отримання такої допомоги односельцям. І допомогу цю надали, бо кооператив уже міцно став на ноги. Тож варто згадати, як усе починалося. Тим паче, до цього безпосередньо причетна й наша газета.

Коли наприкінці 1999 року в Україні почалася земельна реформа, кардинальні трансформації аграрного сектора, колгоспів, які давно віджили своє, група селян Авдіївки не побоялася вийти з колективного сільгосппідприємства, в яке перетворювався колгосп. Вийти повністю, зі своїми земельними і майновими паями. Землю отримали спершу в оренду. А от з майном, як і повсюдно в українському селі, було складніше. Воно було добите, чимало й розтягнуто, непросто було його облікувати й оформляти.

Зараз члени кооперативу пригадують, як на чотири сім`ї припав на майнові паї один напіврозвалений трактор з несправним двигуном. Довелося селянам вкласти немало грошей, щоб він запрацював. Але взяли сяке-таке майно і почали господарювати на своїх ділянках. Ріллі в селі небагато, на пай припало десь по півтора гектара. Значно більше луків, тож селяни вирішили закріпити їх за собою, як і ріллю. Щоб було надійніше.

Приватизація землі в країні лише починалася. І ось тут авдіївці прочитали в «Сіверщині», що в Києві є представництво одного американського благодійного фонду, який допомагає селянам України в земельній реформі і може безкоштовно надати послуги з приватизації землі. У Київ поїхали Галина Миколаївна як голова кооперативу і депутат сільської ради та Микола Порфирович Чава, викладач аграрного ліцею, авдіївець, депутат районної ради від свого села. Обоє, до речі, члени УНП. І таки добилися допомоги.

Одними з перших у районі в Авдіївці селяни безкоштовно здійснили приватизацію своєї землі, отримали державні акти на володіння нею. Особливо дякували кооперативові, що вдалося розпаювати чудові придеснянські луки з буйними травами. Після кількох років успішної роботи члени кооперативу цілком заслужено отримали підтримку у вигляді згаданого проекту.

Зараз перший етап проекту вже завершено. Перші 25 молодих корів, наданих селянам, дали приплід. Теличок селяни передали своїм землякам. Коли й це друге покоління породистих корів отелилося, повторили те ж саме. А корови дійсно породисті, не одне відро молока дають щодня — звичайно ж, при правильному догляді, добрій годівлі.

На цьому шефство «Хайфер-Продакшн» не завершилося. Кооперативу надали для безкоштовної передачі селянам породистих свиней, бджолосім’ї. Допомогли технікою.

Та не обійшлося без проблем. Як не дивно, вони виникли від власної ж держави, яка лише декларує допомогу селу, а насправді мало що робить. Торік влада на урядовому рівні заявила про допомогу ось таким обслуговуючим кооперативам, як в Авдіївці. Слід зазначити, що це саме обслуговуючі кооперативи, тобто вони не мають права вести господарську діяльність задля отримання прибутків. Їхня мета — обслуговувати селян: допомагати їм в обробітку землі, реалізації продукції. Наприклад, те ж молоко від корів селян кооператив не може закуповувати і перепродувати на молокозавод, може лише бути посередником у закупівлях. Уряд начебто виділив кошти на підтримку таких кооперативів. Що з цього вийшло на прикладі Авдіївської «Надії» — послухаймо голову кооперативу Галину Ілляш:

«Ми повірили обіцянкам уряду і замовили у виробників досить дорогу сільгосптехніку. Оплатили свою частку вартості і стали чекати обіцяних і начебто вже «виділених» нашому кооперативу коштів. Але чекаємо їх по сьогодні. Ми просто обурені і обмануті. Якби знали, що так буде, замовили б техніку на ту суму, яку можемо оплатити самі, тобто вклали б гроші продуктивно. А так — і наші гроші пішли на оплату, і викупити техніку не можемо. Ось у мене розписка Держказначейства, що бюджет винен нам 79 тисяч гривень. А що толку, коли це просто порожній папірець».

Дійсно, оце так «допомога» селу. Натомість кооператив отримав чергову допомогу від «Хайфер-Продакшн»: виграв і впроваджує другий грантовий проект. Це взагалі дуже цікава справа — органічне землеробство. «Надія» взялася за вирощування екологічно чистих овочів. Кооператив уже отримав ліцензію на сертифікування і продаж саме такої чистої продукції — овочів, вирощених без застосування міндобрив та отрутохімікатів. Поки що вирощують моркву, буряки, але асортимент будуть розширювати: на черзі — капуста, цибуля, інші овочі. І покупців Галина Миколаївна вже знайшла немало. Уклали прямі угоди з Києвом, тамтешні торгові організації охоче купують і постачають на прилавок чисті авдіївські овочі. Платять селянам підвищену ціну. Звичайно, і на прилавку такі овочі дорожчі, але й охочих купувати чисту, незахімічену продукцію все більшає.

Нова справа — нові клопоти. Технікою по проекту допомогли, але потрібні склади, сортопункт (сортувальна установка вже є). Треба переконати селян у вигідності цієї справи і її потрібності людям. «Звичайно, тут уже треба добряче помахати сапкою,— каже Галина Миколаївна. — Це складніше, ніж звично бризкати отрутохімікатами. Але ми переконуємо селян, що можна ж не засівати овочами цілі гектари, нехай посіють їх на площі 10 – 15 соток, ту ж моркву, буряки, огірки чи капусту, зате виростять чисту і цінну продукцію».

Кооператив не стоїть осторонь соціальних проблем села. Завжди допоможе селянам в обробітку городів, вивезенні добрив, збиранні врожаю, заготівлі сіна, закупівлі молока. Та й школі, дитсадку допомагають, як і у проведенні Днів села, інших свят. Турбує голову кооперативу і те, що вже кілька років в аварійному стані сільський будинок культури: він взагалі закритий, і ні районна влада, ні сільськогосподарські бізнесмени ніяк не допоможуть його відновити. Кооператив готовий допомогти, але ж це справа спільна. Як і те, що робити зі знаменитим довгобудом — величезною сільською школою, яку розмахнулися будувати ще в 1990-ті й не завершили. У Галини Миколаївни є цікава ідея: довести будівлю до ладу і відкрити тут школу-інтернат для покинутих дітей, яких в Україні, на жаль, вистачає. До речі, для рідного села це були б і робочі місця, і реалізація сільгосппродукції для закладу. Прекрасна, гуманна ідея. Але хто допоможе? Не лише цьому кооперативу, а загалом українському селу.

Петро АНТОНЕНКО