А що для тебе 9 Травня?

Кожен рік, дивлячись у календар, бачу наближення 9 Травня — Дня Перемоги. Свято! Чиє? Все далі від нас 1945 рік, вже немає у мене не тільки дідів, а й батьків. З кожним роком георгіївських стрічок стає все більше, святкування все пишніші, з’являються нові «ветерани». Виникло питання: а що для мене 9 Травня?Так, Сталін, Рузвельт, Черчилль перемогли Гітлера, Муссоліні та імператора Японії. Сьогодні у сучасній Москві працюють десятки (а може, й сотні) інститутів, витрачаються мільйони (чи мільярди) на підтримання міфу про звільнення радянських народів від фашизму. Там усе зрозуміло: працює держмашина на реставрацію Московської імперії. Там все ясно! А як до українців?
У мене було два діди і дві бабусі. Материн батько — Нещерет Семен Іванович, 1912 р.н., родом із с. Євминка біля Остра. Забрали його як розумного та здорового на північний флот, на підводний човен «Д-3», з часом став боцманом. 1938 року «Д-3» брала участь в експедиції з порятунку 4-ох полярників на чолі з І. Папаніним. Війну «Д-3» почала 22.06.1941. Завантажили боєзапас, дизпаливо, провізію, і в ніч на 23 червня вийшли у перший бойовий похід, на бойову позицію до норвезьких фіордів. На рахунку «Д-3» — десять потоплених і два пошкоджених кораблі противника. Мій дід в одному з бойових походів, коли човен заплутався у протичовнових тенетах, у водолазному костюмі виходив через торпедний апарат за борт і власними руками розрізав ті тенета та визволяв човен. За особистий героїзм був відзначений орденом Леніна — найвищим орденом СРСР. У червні 1942 року човен не повернувся на базу, досі ніхто не знає, що з ним сталося. У німецьких зведеннях як потоплений він не значиться. Тоді моїй мамі було менше двох років, вона була одною дитиною в родині. До речі, мого дідуся я нещодавно побачив у хроніці – в інтернеті знайшов фільм 42-го року про «Д-3» в бойовому поході.
Бабуся Ольга Олександрівна, 1917 р. н., у 25 років стала вдовою. Після війни працювала сільським лікарем у Вертіївці, що на Ніжинщині. Мою маму ростила сама, кожен рік 9 Травня плакала та одягала траурну одежу і згадувала чоловіка. Все життя прожила сама, з пам’яттю про нього.
Другий дід — Корж Іван Максимович, 1920 р. н., із с. Поляна біля славнозвісних Крут на Ніжинщині. У червні 1941 року відбував строкову службу на Волині. Під час наступу опинився в оточенні. Пішки з Волині повернувся до рідного села. Після повернення «Совєтов» діда як людину, що перебувала в окупації, запровадили до штрафроти. Як воювали штрафники — всі знають. З їх сотні залишилося в живих п’ятеро, решту викосили кулеметники — спереду німецькі, а позаду — пархаті НКВСівці. Тих, хто вижив, потім перевели у кадрові війська. Дід служив в артилерії, дійшов до Відня (Австрія). Все життя згадував радянську «справедливість» і «турботу».
Після радянських голодоморів прийшла гітлерівська окупація. Не буду порівнювати, яка гірша, але ще живі ті люди, котрі можуть це зробити (кажуть, при німцях українці знову почали співати). Не подумайте, що я за якусь «гарну» окупацію». Моє переконання: панування українців в Україні. Потім знову повернулися «Совєти» — репресії, голодомори. Після війни чоловіків по селах майже не було, які були — каліки. Наші жінки ростили своїх дітей, Сталіну — піднімали економіку (не за гроші, а за палички трудоднів).
У кожній українській родині є загиблі родичі, ми черговий раз втратили кращих синів. Україна отримала нові, ще міцніші, кайдани.
Для українців це була чужа війна — наші діди були гарматним м’ясом. Мільйони загиблих до війни, мільйони — під час війни, мільйони — після (Голодомор 1946 – 1948 рр.). Так чиє ж це свято? Мого діда, який у 30 років загинув і не дав Україні ще золотих дітей? Бабці, що все життя плакала за ним? Моїй матері, що росла без братів, сестер і батька, і все життя казала, що і її батька вбив Сталін? Другого діда, якого комунокулеметники підганяли радянськими кулями на німецькі? Я, як і моя вже покійна мама, завжди сприймаю 9 Травня Днем скорботи, пам’яті загиблих найкращих українців у чужій війні. Дивлюся на георгіївські стрічки на «Мерседесах» і не розумію, що це. У кожного з них у родині хтось загинув у тій війні. Що ви святкуєте? А може, ви просто хохли? Московські холуї, а георгіївська стрічка — це мітка московського раба? До речі я побачив цікаву закономірність, На машині де є георгіївські стрічка нема ні українських прапорців, ні інших державних кольорів.
Весь цивілізований світ поставив крапку в тій війні. Народи, які воювали, пробачили один одного. Не пробачили тільки росіяни —німців, жиди — німців та українець — українця. Для мене світова війна — це вселенський молох, в якому Україна не вирішувала ніяких своїх питань, втратила багато мільйонів своїх найкращих синів та доньок і врешті потрапила в ще більшу залежність від Москви.
Олексій КОРЖ, Чернігів