... А ми ще з яблуками!

Листопад. У селі. Город давно попорали. Тільки картоплиння не згребене. А в саду ще яблук та й яблук. Вродили цьогоріч. Та і яблунь у мене три десятки. Груш – утричі менше. А ще вишні-черешні, сливи, абрикоси, айва, кизил та кущі різні.

Як не стало матері, відразу вполовинив город, а згодом звів картопляно-овочеву площу до двох соток. А майже на 50 сотках посадив ліс, сад, заклав квітники.

Приїхали вранці. Село в тумані купається. Тепло. Навіть пізні сорти груш зібрав, а яблуні ще в яблуках.
У ліску – затишно. Червоніють калина, шипшина, глід, кизил, барбарис. Поруч сажалка, але без води. А ще ж кілька років тому в ній скидалися карасики. Цю стару дідову копанку розширив і поглибив майже до п’яти метрів. А води не стало. Навіть у колодязях. В усьому селі. Хоч у мене дві свердловини. За добу міг би наповнити сажалку. Та за тиждень вода зникає. Тож чи варто?

Цьогоріч у ліску майже не було підберезовиків, зате збирав маслюки і піддубовики. Тут вони не такі, як у держанівських лісах – з майже білими шляпками, м’ясисті. Не обов’язково приварювати. Майже не мають гіркоти.
Ще про яблука. Мішками возимо. Усім, хто просить. Черешні влітку шпаки поклювали. Може, хтось порадить, як боротися з ними?

Три роки не вкутував троянд. Минулої зими вельми підмерзли. Відійшли, але не цвіли. І бузок Будлея боїться холодів. Отож ще не одна поїздка в село. Виноградники чекають зимового укриття, деякі квіти. Та і яблук ще на яблунях…

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ