...А картини поїхали до Німеччини

Я не експерт, не критик, дуже віддалена в своїх скромних уподобаннях поціновувачка художніх образів. Люблю дивитися , як це роблять майстри. Бродила художньою алеєю довкола Андріївської церкви. Ошатно. Набралася фарб і вражень. В якомусь куточку душі це вляглося.

А потім згадала талановитого чернігівського художника Миколу Онисимовича Небилицю, який працював в "Деснянській правді", ілюстрував газету задовго до комп'ютерної верстки і цифрового фото. Може двічі я заходила в його майстерню і дуже коротко була з ним знайома. Він був епатажний, але ,як кажуть, ніщо не видавало в ньому генія. Він малював щось дивне. Здавалося, він просто відтворював у фарбах людські думки і бажання.Про спокій, тишу, душевний комфорт, зображав плин часу. насолоду і моменти істини. Газетна графіка до статті з першого погляду у читача розкривала задум і зміст.

Картаю себе, що серед потоків паперів загубила листівку з розлитим місячним сяйвом. Крізь розсунуту фіранку місячне сяйво збігає в перехилений глечик, з якого витікає потім на стіл. Це все, що я пам'ятаю.
На просторах мережі інформації про Миколу Онисимовича - кіт наплакав. Пожив 55 років. Художню спадщину - понад 200 картин , дружина вивезла до Німеччини. Картини експонуються в країнах Європи, в Америці. На Батьківщині спромоглися на єдину виставку - 17 картин з приватних колекцій.

Лариса ТРАЩЕНКО