Анаксіос!
Заява Священного Синоду про антицерковну і єретичну діяльність Кирила (Володимира Гундяєва), очільника Московської патріархії
Досягши 80-літнього віку життя, більшість якого було проведено в чернечому званні та у священному сані у співпраці із кремлівським секретними службами, очільник Московської патріархії Кирил (Володимир Гундяєв), який негідно і ганебно, в суд і осудження собі та на шкоду Церкві, як первосвященики Анна і Кайяфа, сидить на престолі церковному; який сам у Царство Боже не входить і тим, хто входить, не дає увійти (пор. Мф. 23:13) – цей новітній гонитель правди і благочестя, служитель престолу князів земних, а не престолу церковного, цей нащадок Несторія єресіарха, монофелітів Сергія, Пірра, Павла і Петра, іконоборців Анастасія, Костянтина і Микити та інших подібних, які негідно престол патріарший посідали, але Вселенськими Соборами були за єресі та за гоніння на православних осуджені, – він своє злочестиве вчення явно, відкрито і безсоромно поширив тепер у книзі «Війна. За межами видимих причин і наслідків».
У цій книзі він говорить про «метафізику війни», її «спокутне значення», «метафізичні рубежі й цілепокладання Росії». Він знову намагається довести, що агресивна російська війна є насправді «священною війною», а російський імперіалізм та великодержавний шовінізм нібито насправді є боротьбою «сил світла», які на його думку уособлює Росія, проти «духів злоби піднебесних» – всіх її нинішніх і минулих супротивників.
За вченням Кирила релігійний сенс смерті визначається не вірою самої людини, а тим, за що вона воює; самопожертва прирівнюється до «співрозп’яття». Різниця між мучеником за православну віру і солдатом, що гине за наказом, воюючи на боці Росії, зникає. Це твердження з книги розвиває тезу з проповіді Кирила 2022 р. про те, що така жертва «змиває всі гріхи».
Відсутність перемоги у нинішній агресивній війні проти України пояснюється Кирилом не тим, що ця війна є богопротивною і злочинною, є справжнім каїновим гріхом, а пояснюється нібито недостатньою мобілізацією суспільства.
Тому Кирил закликає мобілізувати всіх, і найперше Церкву. До російської аудиторії ним адресований заклик не ухилятися від «історичного обов’язку бути переможцями». Очолюваний Кирилом Всесвітній русскій народний собор раніше заявляв: уся територія сучасної України має увійти до зони виняткового впливу Росії. Зміст нової книги покликаний і надалі, попри явні численні жертви та страждання, які вона несе, прославляти війну як «найвищу цінність» і стрижень історії, а миротворчість робить «богопротивною». Практична мета текстів Кирила – переконувати дієздатну частину його пастви надалі йти на фронт для участі в агресії.
Вміщуючи в собі такі та подібні твердження, книга Кирила не висловлює християнське вчення, як воно має звучати з вуст християнського ієрарха та тим більше очільника Помісної Церкви, а явно суперечить йому. Вічне життя у Царстві Небесному зведене у Кирила до загробного існування, у яке вірять і не християни; святість зведена до героїзму, який ніяк не пов’язаний з вірою; патріотизм зведений до «вірності Божому задуму про твою землю», як цей задум уявляє діюча влада російської держави; Божа підтримка підмінена успіхом сильнішого, що можна назвати «богослов’ям перемоги».
Загалом картина світу та призначення в ньому людини і народів та їхніх держав у викладенні Кирила більше нагадує язичницькі уявлення про культ «священної Перемоги», а також маніхейські дуалістичні уявлення про світ вічної війни, де один народ може уособлювати «силу світла» безвідносно до своєї віри та вірності Євангелію.
Тому не дивно, що забуваючи про цінність милосердя і миру, про любов як сукупність чеснот, про прощення, Кирил відкидає й інші основи християнської православної традиції та вчення Церкви. У затверджених його Синодом 2 жовтня 2026 року (журнал № 83) «Вказівках по прийняттю з українських розкольницьких структур осіб, які бажають приєднатися до РПЦ», міститься пряме заперечення визнання зв’язку між сповіданням християнської віри та хрещенням. Духовні межі Церкви Христової прирівняні до адміністративних меж Кирилової юрисдикції, де благодать Божа «діє» чи «не діє» виключно за вказівкою Кирила і підлеглих йому структур.
Бачимо у всьому цьому нові підтвердження того, що Кирил (Володимир Гунядєв), який негідно продовжує сидіти на престолі Московської патріархії, з року в рік все більше відступає від істини, відступає від вчення Євангелія і від традиції Православної Церкви. Більше того – Кирил відкрито і наполегливо навчає цьому свою паству, силою влади примушуючи приймати лжевчення «русского міра» за істину, а тих, хто не приймає його – карати.
Як ракова пухлина є частиною тіла, але переродившись, стає причиною його страждань і смерті, так і Кирил (Володимир Гундяєв), хоча і залишається до часу ієрархом і багато ще визнають його патріархом – насправді став раковою пухлиною на тілі і помісної Церкви Росії, і для всього тіла церковного.
Тож Священний Синод Православної Церкви України, знову засвідчуючи перед усіма свою позицію у негативному ставленні до лжевчення «русского міра» та до його головного проповідника Кирила (Володимира Гундяєва), бажає сказати словами архистратига Михаїла: Кириле! «Нехай заборонить тобі Господь!» (Іуд. 1:9), бо ти – не гідний служіння свого. Анаксіос!
Священний Синод Православної Церкви України
Київ, 19 листопада 2026 р.
Досягши 80-літнього віку життя, більшість якого було проведено в чернечому званні та у священному сані у співпраці із кремлівським секретними службами, очільник Московської патріархії Кирил (Володимир Гундяєв), який негідно і ганебно, в суд і осудження собі та на шкоду Церкві, як первосвященики Анна і Кайяфа, сидить на престолі церковному; який сам у Царство Боже не входить і тим, хто входить, не дає увійти (пор. Мф. 23:13) – цей новітній гонитель правди і благочестя, служитель престолу князів земних, а не престолу церковного, цей нащадок Несторія єресіарха, монофелітів Сергія, Пірра, Павла і Петра, іконоборців Анастасія, Костянтина і Микити та інших подібних, які негідно престол патріарший посідали, але Вселенськими Соборами були за єресі та за гоніння на православних осуджені, – він своє злочестиве вчення явно, відкрито і безсоромно поширив тепер у книзі «Війна. За межами видимих причин і наслідків».
У цій книзі він говорить про «метафізику війни», її «спокутне значення», «метафізичні рубежі й цілепокладання Росії». Він знову намагається довести, що агресивна російська війна є насправді «священною війною», а російський імперіалізм та великодержавний шовінізм нібито насправді є боротьбою «сил світла», які на його думку уособлює Росія, проти «духів злоби піднебесних» – всіх її нинішніх і минулих супротивників.
За вченням Кирила релігійний сенс смерті визначається не вірою самої людини, а тим, за що вона воює; самопожертва прирівнюється до «співрозп’яття». Різниця між мучеником за православну віру і солдатом, що гине за наказом, воюючи на боці Росії, зникає. Це твердження з книги розвиває тезу з проповіді Кирила 2022 р. про те, що така жертва «змиває всі гріхи».
Відсутність перемоги у нинішній агресивній війні проти України пояснюється Кирилом не тим, що ця війна є богопротивною і злочинною, є справжнім каїновим гріхом, а пояснюється нібито недостатньою мобілізацією суспільства.
Тому Кирил закликає мобілізувати всіх, і найперше Церкву. До російської аудиторії ним адресований заклик не ухилятися від «історичного обов’язку бути переможцями». Очолюваний Кирилом Всесвітній русскій народний собор раніше заявляв: уся територія сучасної України має увійти до зони виняткового впливу Росії. Зміст нової книги покликаний і надалі, попри явні численні жертви та страждання, які вона несе, прославляти війну як «найвищу цінність» і стрижень історії, а миротворчість робить «богопротивною». Практична мета текстів Кирила – переконувати дієздатну частину його пастви надалі йти на фронт для участі в агресії.
Вміщуючи в собі такі та подібні твердження, книга Кирила не висловлює християнське вчення, як воно має звучати з вуст християнського ієрарха та тим більше очільника Помісної Церкви, а явно суперечить йому. Вічне життя у Царстві Небесному зведене у Кирила до загробного існування, у яке вірять і не християни; святість зведена до героїзму, який ніяк не пов’язаний з вірою; патріотизм зведений до «вірності Божому задуму про твою землю», як цей задум уявляє діюча влада російської держави; Божа підтримка підмінена успіхом сильнішого, що можна назвати «богослов’ям перемоги».
Загалом картина світу та призначення в ньому людини і народів та їхніх держав у викладенні Кирила більше нагадує язичницькі уявлення про культ «священної Перемоги», а також маніхейські дуалістичні уявлення про світ вічної війни, де один народ може уособлювати «силу світла» безвідносно до своєї віри та вірності Євангелію.
Тому не дивно, що забуваючи про цінність милосердя і миру, про любов як сукупність чеснот, про прощення, Кирил відкидає й інші основи християнської православної традиції та вчення Церкви. У затверджених його Синодом 2 жовтня 2026 року (журнал № 83) «Вказівках по прийняттю з українських розкольницьких структур осіб, які бажають приєднатися до РПЦ», міститься пряме заперечення визнання зв’язку між сповіданням християнської віри та хрещенням. Духовні межі Церкви Христової прирівняні до адміністративних меж Кирилової юрисдикції, де благодать Божа «діє» чи «не діє» виключно за вказівкою Кирила і підлеглих йому структур.
Бачимо у всьому цьому нові підтвердження того, що Кирил (Володимир Гунядєв), який негідно продовжує сидіти на престолі Московської патріархії, з року в рік все більше відступає від істини, відступає від вчення Євангелія і від традиції Православної Церкви. Більше того – Кирил відкрито і наполегливо навчає цьому свою паству, силою влади примушуючи приймати лжевчення «русского міра» за істину, а тих, хто не приймає його – карати.
Як ракова пухлина є частиною тіла, але переродившись, стає причиною його страждань і смерті, так і Кирил (Володимир Гундяєв), хоча і залишається до часу ієрархом і багато ще визнають його патріархом – насправді став раковою пухлиною на тілі і помісної Церкви Росії, і для всього тіла церковного.
Тож Священний Синод Православної Церкви України, знову засвідчуючи перед усіма свою позицію у негативному ставленні до лжевчення «русского міра» та до його головного проповідника Кирила (Володимира Гундяєва), бажає сказати словами архистратига Михаїла: Кириле! «Нехай заборонить тобі Господь!» (Іуд. 1:9), бо ти – не гідний служіння свого. Анаксіос!
Священний Синод Православної Церкви України
Київ, 19 листопада 2026 р.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |



