95 років Петру Басанцю

Для мене він дорогий перш за все тим, що малював мого дядька – Чепурного Миколу Андроновича і портрет висів у його хаті завжди. От не пам’ятаю тільки – чи на війні (дядько встиг повоювати з японцями), чи вже опісля, але зразу. Бо там дядько Микола у військовій формі. Зрештою, в біографії художника також є війна. І оскільки воював з 1944 року, то очевидно, що зустрічалися вони десь на Далекому Сході. 1926 рік народження, здається, був останнім, який мобілізували до Красної Армії, на війну.

Петро Басанець родом з Бурімки, що коло Ічні. Малював з дитинства і першою його нагородою став портрет Тараса Шевченка на повен зріст. З війни повернувся він єдиним з усіх братів, що пішли воювати. У 1952 році закінчує Одеське художнє училище з відзнакою, вчиться у Києві, в художньому інституті. Настільки був умілим, що зразу по закінченні вузу запропонували там же і викладати. Що він й робив понад 40 років.

Малював портрети Тараса Шевченка, Левка Лук’яненка, Павла Тичини, Олеся Гончара, мав багато пейзажів рідних місць, а у Маріїнському палаці є його робота «Україна духовна», яку він малював 7 років. Народний художник України помер 2007 року. Похований у рідному селі, біля могили матері, пам’ятник якій він зробив сам.

Василь ЧЕПУРНИЙ