90-річний чернігівський художник відтепер є у Вікіпедії

Анатолія Никифоровича привітали та вручили почесні грамоти за багаторічний та вагомий внесок в культурне життя Чернігівщини голова Чернігівської обласної ради Микола Вікторович Звєрєв та директор Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної адміністрації Сергій Михайлович Мойсієнко.
Справжньою окрасою заходу стали музичні дарунки у виконанні народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, відомого кобзаря-лірника- Василя Григоровича Нечепи та ансамблю бандуристок “Надія” Чернігівської музичної школи №1 імені Стефана Вільконського.
Народився Шкурко Анатолій Никифорович 29 жовтня 1924 року в селі Смолин Чернігівської області. Після закінчення школи виступив до Харківського художнього училища, але закінчити цей заклад завадила війна. Після демобілізації у 1945 році став студентом Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури ім. І.Рєпіна АМ СРСР.
У 1953 році Анатолій Шкурко переїздить до Чернігова, де працює художником у Чернігівському обласному товаристві художників. З цього часу є активним учасником обласних і республіканських виставок. Член спілки художників з 1960 року, заслужений художник України з 1996 року, лауреат Чернігівської обласної премії імені М.М.Коцюбинського 1996 року, а у 2010 році за особистий внесок у розвиток образотворчого мистецтва та активну участь у громадському житті Анатолію Никифоровичу Шкурку присвоєно почесне звання Народний художник України.
На початку творчого шляху улюбленими техніками митця були олівець та акварель. Зовсім прості, ескізні фронтові замальовки займають у творчому доробку особливе місце. Створені безпосереднім учасником незабутніх подій, , вони мають водночас й незаперечну іншу цінність – вагомість і значення історичного документа.
З важкими боями Анатолій Шкурко дійшов бійцем 111- го стрілецького полку з військами 1-го Білоруського фронту до Берліна, де в травні переможного 1945 року полишив в одному із залів рейхстагу автограф «Чернигов. Шкурко. 1945».
Після закінчення інституту у 1951 році, протягом двох років Анатолій Шкурко працював викладачем у Ростовському художньому училищі. Російська природа розкрилася перед художником у всій своїй величі і широті. У цей час митець зробив багато етюдів, які згодом стали прекрасним твором «По Дону гуляє вітерець весняний», датований 1959 роком.
Важливою віхою у творчій біографії художника стали 1960-ті роки – період підведення перших підсумків, утвердження творчого авторитету. З 1960 року він член Національної спілки художників України.
Писати такі різнопланові, самобутні картини, як пише Анатолій Никифорович Шкурко, безперечно може лише талановитий художник, для якого життя є джерелом творчості. А разом з тим розвиткові його таланту сприяли родина та друзі художники. З особливою вдячністю Анатолій Никифорович згадує В.Зенченка, А.Петуся, В.Погоняйла. В експозиції представлена ціла галерея портретів. Серед них виділяється «Портрет В.К. Погоняйла» 1956 року. Художник зумів не лише розкрити внутрішній світ людини, яку зображує, але й одночасно створити узагальнений портрет свого сучасника і колегу художника. Анатолій Шкурко твором «Портрет Л.Ф.Боднарук» (2000) засвідчує свою повагу до таланту, духовності, високої культури цієї жінки, зображуючи її на тлі осіннього краєвиду, з букетом польових квітів.

Про минуле і вічне думається дивлячись на картину «Свята гора. Троїцький монастир. Іллінська церква» (1989). У цих, найкращих пейзажах, художник відтворює не тільки обличчя природи, а і свій душевний стан, вміло гармоніює кольори, досягаючи дивовижної колористичної єдності. В окремих роботах він вдається і до нетрадиційних для його манери прийомів, близьких до імпресіоністичних, як у творі «Весняні поля» 1981 року.
Ще одна пристрасть митця – квіти. Полотна із зображенням квітів складають також окремий цикл. Картина «Бузок» (1971) полонить чарівним цвітом, буянням бузкового свята. Окрасою виставки є твір «Півонії» (1993), у якому митець використав усі відтінки рожевого. Теплом кольорів і сонцедайністю наповнений натюрморт «Польові квіти» (1981).
Олександр МАЙШЕВ


Читайте також |
Коментарі (0) |