90-річний чернігівський художник відтепер є у Вікіпедії

У Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана з нагоди 90-річчя від дня народження народного художника України, патріарха чернігівських художників Анатолія Никифоровича Шкурка відбулось відкриття персональної виставки живопису та графіки.

Анатолія Никифоровича привітали та вручили почесні грамоти за багаторічний та вагомий внесок в культурне життя Чернігівщини голова Чернігівської обласної ради Микола Вікторович Звєрєв та директор Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної адміністрації Сергій Михайлович Мойсієнко.

Справжньою окрасою заходу стали музичні дарунки у виконанні народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, відомого кобзаря-лірника- Василя Григоровича Нечепи та ансамблю бандуристок “Надія” Чернігівської музичної школи №1 імені Стефана Вільконського.

Народився Шкурко Анатолій Никифорович 29 жовтня 1924 року в селі Смолин Чернігівської області. Після закінчення школи виступив до Харківського художнього училища, але закінчити цей заклад завадила війна. Після демобілізації у 1945 році став студентом Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури ім. І.Рєпіна АМ СРСР.

У 1953 році Анатолій Шкурко переїздить до Чернігова, де працює художником у Чернігівському обласному товаристві художників. З цього часу є активним учасником обласних і республіканських виставок. Член спілки художників з 1960 року, заслужений художник України з 1996 року, лауреат Чернігівської обласної премії імені М.М.Коцюбинського 1996 року, а у 2010 році за особистий внесок у розвиток образотворчого мистецтва та активну участь у громадському житті Анатолію Никифоровичу Шкурку присвоєно почесне звання Народний художник України.

На початку творчого шляху улюбленими техніками митця були олівець та акварель. Зовсім прості, ескізні фронтові замальовки займають у творчому доробку особливе місце. Створені безпосереднім учасником незабутніх подій, , вони мають водночас й незаперечну іншу цінність – вагомість і значення історичного документа.

З важкими боями Анатолій Шкурко дійшов бійцем 111- го стрілецького полку з військами 1-го Білоруського фронту до Берліна, де в травні переможного 1945 року полишив в одному із залів рейхстагу автограф «Чернигов. Шкурко. 1945».

Після закінчення інституту у 1951 році, протягом двох років Анатолій Шкурко працював викладачем у Ростовському художньому училищі. Російська природа розкрилася перед художником у всій своїй величі і широті. У цей час митець зробив багато етюдів, які згодом стали прекрасним твором «По Дону гуляє вітерець весняний», датований 1959 роком.

Важливою віхою у творчій біографії художника стали 1960-ті роки – період підведення перших підсумків, утвердження творчого авторитету. З 1960 року він член Національної спілки художників України.

Писати такі різнопланові, самобутні картини, як пише Анатолій Никифорович Шкурко, безперечно може лише талановитий художник, для якого життя є джерелом творчості. А разом з тим розвиткові його таланту сприяли родина та друзі художники. З особливою вдячністю Анатолій Никифорович згадує В.Зенченка, А.Петуся, В.Погоняйла. В експозиції представлена ціла галерея портретів. Серед них виділяється «Портрет В.К. Погоняйла» 1956 року. Художник зумів не лише розкрити внутрішній світ людини, яку зображує, але й одночасно створити узагальнений портрет свого сучасника і колегу художника. Анатолій Шкурко твором «Портрет Л.Ф.Боднарук» (2000) засвідчує свою повагу до таланту, духовності, високої культури цієї жінки, зображуючи її на тлі осіннього краєвиду, з букетом польових квітів.

Чимало його творів присвячені трудівникам села. «Мене завжди вабило село, – згадує художник. – Там життя здається особливо наповненим і яскравим. Там особливо хочеться працювати і працювати». Напружена праця трударів полів і ферм ніби запалювала митця, ставала джерелом його творчого натхнення, яке втілилось у полотні «Хлібороби» (1960).

Про минуле і вічне думається дивлячись на картину «Свята гора. Троїцький монастир. Іллінська церква» (1989). У цих, найкращих пейзажах, художник відтворює не тільки обличчя природи, а і свій душевний стан, вміло гармоніює кольори, досягаючи дивовижної колористичної єдності. В окремих роботах він вдається і до нетрадиційних для його манери прийомів, близьких до імпресіоністичних, як у творі «Весняні поля» 1981 року.

Ще одна пристрасть митця – квіти. Полотна із зображенням квітів складають також окремий цикл. Картина «Бузок» (1971) полонить чарівним цвітом, буянням бузкового свята. Окрасою виставки є твір «Півонії» (1993), у якому митець використав усі відтінки рожевого. Теплом кольорів і сонцедайністю наповнений натюрморт «Польові квіти» (1981).

Олександр МАЙШЕВ