80- ліття Ірини Жиленко

80-ліття прекрасної й безсмертної Ірини Жиленко Україна цього тижня відзначила більш ніж скромно - але все ж відзначила, спасибі Олені Гусейновій...

Ми стали забувати своїх поетів. Ми перестали розмовляти й освідчуватися віршами - перестали відчувати слова на фальшивий звук. Тотальний "95-й квартал" забив нам пори національної чутливости, як шкірним салом.
(У мене немає іншого рецепту на зцілення - крім поезії й музики.)

Спасибі Вам, пані Ірино: за все, що Ви нам зіграли.

P.S. Там по ходу програми згадують один її вірш, який я також люблю й пам'ятаю, - але не цитують, то от він, тримайте:

ЧЕРВОНІ ЧЕРЕПИЦІ
Червоні черепиці, оранжеві коти.
А я біжу по східцях, од сонця золотих.
Я трішечки дитина. А трішечки вже й ні.
Горошок синій-синій збігає по стіні.
Горять у сонці оси. Червоні черепиці.
Я трішечки доросла. І помідори в сітці.
По східцях, як по гамі, осяяна, смутна, —
я трішки-трішки мама і трішечки жона.
Горошок синій-синій. Палаючий паркет.
В дзеркальнім магазині — вродливий манекен.
А в самокатів синіх — малинові колеса.
Я трішечки красива і трішки поетеса.
Містечко хворе морем. І маки біля ніг.
І... двадцять, тридцять, сорок, і п’ятдесят — і сніг...
По східцях (чи зберуся?) веду гулять онучку.
Я трішечки бабуся — з онучкою за ручку.
Червоні черепиці. М’яча дзвінкий стрибок.
Горять у сонці спиці і котиться клубок.
Я трішки-трішки сива. Заплакати б мені.
Горошок синій-синій збігає по стіні.
І сімдесят, і далі... І ще, і ще — і все!
Хтось тяжко заридає. Хтось квіти принесе.
По східцях, як по гамі, донизу — о печаль!
І плаче донька-мама і донька-онуча.
Червоні черепиці на пагорбах горять.
Мені ж ласкаво спиться... Кому там докорять?
Це так було красиво — збігать
по сходах
вниз!
Горошок синій-синій, і повні очі сліз...

Оксана ЗАБУЖКО