100 років Осипу Зінкевичу

Тільки не питайте "а хто це?" І коли читатимете у Вікіпедії "літературознавець", подумки викресліть - це неправда, він був за фахом хімік, дуже успішний, довгі роки очолював якусь, незбагненну для мене, американську (здається, воєнну) лабораторію... І на свої заощадження з тої праці в 1960 р. відкрив - видавництво української літератури (весь наш "тамвидав" - це він, Зінкевич). Тому що був, до всіх своїх інших характеристик - українець, пластун і (в час ДСВ) ОУНівський підпільник. І добре розумів, щО означає українське видавництво в гібридній війні за Україну з СРСР, а після 1991 р. - і в розбудові української незалежности.

(Докладніше про те, щО означало в умовах повної "безкнижности" 1990-х забезпечити нас літературним поколінням незалежности, котре без нього просто не відбулось би, я говорила торік - уупс, ба ні, вже позаторік! - ось тут, починаючи з 18:30 - https://www.youtube.com/watch?v=qHN15fspVk4 - chapeau bas, пане Осипе, Ви були справжнім воїном, ціле своє життя, хай Вам легко буде у Вашій Вальгаллі...)

А ми ще навчимося шанувати своїх доброчинців. Я ж пам'ятаю, як на 100-ліття Шевельова покійний Проскурня, що тоді працював у Мінкульті, збігав по пляшку вина в гастроном біля Оперного, і потім ми з нми сиділи - удвох, бо більше на дзвінок Проскурні ніхто не прийшов! - у Музеї літератури, пили за небіжчика, і не було на моїй пам'яті скорботнішого ювілею... А погляньте, як багато ми навчились про Шевельова всього за яких кільканадцть років!

Так і з Зінкевичем буде, впевнена. Просто ми трохи тупимо, пане Осипе, але в нас є виправдання, у нас війна, Ви ж нам вибачите, правда?..
Спасибі, що Ви в нас такий були.

Оксана ЗАБУЖКО