53 бригада і Авдіївка

Я вже мабуть раз десятий пишу і стираю пост про Авдіївку.

Я стільки всього хочу розповісти. Але не можу. І найцікавіше, що ця інформація не зрада-зрадная. А історія сили, волі до перемоги, хоробрості та військової мудрості.

Зараз усі новини про Авдіївку наповнені гнівом та болем. І вся ця інформація про 110 та 3 штурмову. Але ось що я вам скажу. Я не можу обговорювати, що саме пішло не так. І що саме було заплановано. Просто тому, що я не служу у лавах цих бригад. І дуже раджу всім вчинити так само.

Зате в мене є що розповісти про 53 бригаду. Два наші батальйони виходили з Авдіївки останніми, прикриваючи відхід інших підрозділів та утримуючи евакуаційну дорогу з південного заходу.

Коли пдри вже вішали свою ганчірку на стелу при в'їзді в Авдос, наші батальйони відсікали полчища орків, що штурмували місто з боку Донецька та Пісок. І лише коли надійшов наказ, бійці цих двох підрозділів відступили. Відступили без втрат.

Зараз вони з подивом читають стрічки новин і не знаходять навіть згадки про те, що саме завдяки їхній злагодженій роботі, хоробрості та стійкості Авдіївка не перетворилася на реальний котел із сотнями загиблих та полонених.

Я розумію, що інформації мало. І її не може бути більше. Інакше це може наразити на небезпеку саме військових. Може, колись потім, коли писатимуться книги про битви та доленосні рішення, командири та солдати 53 бригади будуть нагороджені належною пошаною та повагою.

А поки, просто повірте, внесок в оборону Авдіївки бійців 53 бригади в сотні разів більший, ніж можуть винести ті кілька сотень солдатів і офіцерів, які рік обороняли місто, не підпустивши ворога ні на метр до його стін.

Оксана ЧОРНА