14 березня - День українського добровольця
Коли в минулому ворог приходив на українську землю, козак брав спис, шаблю, мушкет, сідав на коня й рушав захищати її від заброд. Сучасні козаки влучно стріляють з АК і вміло джигітують на БТР-ах. Добровольці – наше сучасне козацтво!..
Мабуть, однією з найголовніших рис, притаманних добровольцям, була вмотивованість. Ці бійці хотіли не служити, а захищати свою землю, прагнули вчитися справі та блискуче виконували бойові завдання. І хоч у переважної частини з них не було навіть військової форми, однак вони мали найголовніше – бажання воювати.
До складу добровольчого руху долучились чоловіки та жінки, люди різного соціального рівня, віку, освіти. Саме вони змогли докорінно змінити ситуацію на фронті та вселити впевненість у регулярні та мобілізовані підрозділи армії. В умовах, коли більшість кадрових військових була деморалізована, добровольці ставали до бою на першій лінії. Слід згадати і про волонтерів, які також є добровольцями, і їхній внесок не менш важливий. Саме ці люди породили таке явище, як волонтерство, без якого взагалі складно уявити успішні дії українського війська.
Навесні 2014 року Україна могла б втратити значно більше, ніж Крим та окремі території Луганської та Донецької областей. Підтвердження цього – події, що відбулися в Миколаєві, Харкові, Одесі, Маріуполі… Проте з’явилась сила, яка гучно заявила про себе тим, хто посягав на нашу територію. Місцеві проукраїнські активісти та хлопці з ультрас ліквідували сепаратистську загрозу в своїх містах та стали основою багатьох добровольчих підрозділів.
Одним із перших був батальйон імені Кульчицького, бійці якого просто з Майдану відправились у село Нові Петрівці до навчального центру. Спочатку він називався першим резервним батальйоном Нацгвардії. Згодом був сформований і другий батальйон. Після злагодження їх об’єднали і було створено батальйон імені Кульчицького. Свою назву цей перший добровольчий підрозділ отримав від полеглого генерал-майора Сергія Кульчицького, який загинув 29 травня 2014 року у збитому російськими найманцями Мі-8 неподалік гори Карачун біля Слов’янська.
Згодом керівники багатьох обласних державних адміністрацій підтримали ідею створення добровольчих батальйонів по всій Україні, зокрема й там, де ситуація розгорталась за кремлівським сценарієм. На Дніпропетровщині з’явилися добровольчі батальйони «Дніпро-1», «Дніпро-2» і «Кривбас» та формувались «Донбас» і «Правий сектор». На Луганщині було створено батальйон «Айдар». В той же період у Бердянську з так званих «чорних чоловічків», яким вдалось втримати український Харків, був сформований батальйон «Азов».
Одним із найчисельніших на той час був батальйон «Донбас». Завдяки цьому «донбасівці» могли виконувати кілька завдань одночасно. У Харкові, де ситуація все ще була, м’яко кажучи, напруженою, створили «Харків-1», «Слобожанщину» та «Східний Корпус». У Києві були сформовані «Золоті ворота», «Київ-1» та «Київ-2», які згодом об’єднали та реформували у полк «Київ». Майже в кожному обласному місті були сформовані добровольчі батальйони як ЗСУ, так і НГУ.
Станом на вересень 2014 року було створено 44 батальйони територіальної оборони ЗСУ, 32 добровольчі батальйони патрульної служби міліції, 3 батальйони особливого призначення Нацгвардії, а також кілька підрозділів від Добровольчого Українського Корпусу.
Зі святом вас, дорогі побратими!
Путлєр капут!
Олег КОРНІЄНКО
Мабуть, однією з найголовніших рис, притаманних добровольцям, була вмотивованість. Ці бійці хотіли не служити, а захищати свою землю, прагнули вчитися справі та блискуче виконували бойові завдання. І хоч у переважної частини з них не було навіть військової форми, однак вони мали найголовніше – бажання воювати.
До складу добровольчого руху долучились чоловіки та жінки, люди різного соціального рівня, віку, освіти. Саме вони змогли докорінно змінити ситуацію на фронті та вселити впевненість у регулярні та мобілізовані підрозділи армії. В умовах, коли більшість кадрових військових була деморалізована, добровольці ставали до бою на першій лінії. Слід згадати і про волонтерів, які також є добровольцями, і їхній внесок не менш важливий. Саме ці люди породили таке явище, як волонтерство, без якого взагалі складно уявити успішні дії українського війська.
Навесні 2014 року Україна могла б втратити значно більше, ніж Крим та окремі території Луганської та Донецької областей. Підтвердження цього – події, що відбулися в Миколаєві, Харкові, Одесі, Маріуполі… Проте з’явилась сила, яка гучно заявила про себе тим, хто посягав на нашу територію. Місцеві проукраїнські активісти та хлопці з ультрас ліквідували сепаратистську загрозу в своїх містах та стали основою багатьох добровольчих підрозділів.
Одним із перших був батальйон імені Кульчицького, бійці якого просто з Майдану відправились у село Нові Петрівці до навчального центру. Спочатку він називався першим резервним батальйоном Нацгвардії. Згодом був сформований і другий батальйон. Після злагодження їх об’єднали і було створено батальйон імені Кульчицького. Свою назву цей перший добровольчий підрозділ отримав від полеглого генерал-майора Сергія Кульчицького, який загинув 29 травня 2014 року у збитому російськими найманцями Мі-8 неподалік гори Карачун біля Слов’янська.
Згодом керівники багатьох обласних державних адміністрацій підтримали ідею створення добровольчих батальйонів по всій Україні, зокрема й там, де ситуація розгорталась за кремлівським сценарієм. На Дніпропетровщині з’явилися добровольчі батальйони «Дніпро-1», «Дніпро-2» і «Кривбас» та формувались «Донбас» і «Правий сектор». На Луганщині було створено батальйон «Айдар». В той же період у Бердянську з так званих «чорних чоловічків», яким вдалось втримати український Харків, був сформований батальйон «Азов».
Одним із найчисельніших на той час був батальйон «Донбас». Завдяки цьому «донбасівці» могли виконувати кілька завдань одночасно. У Харкові, де ситуація все ще була, м’яко кажучи, напруженою, створили «Харків-1», «Слобожанщину» та «Східний Корпус». У Києві були сформовані «Золоті ворота», «Київ-1» та «Київ-2», які згодом об’єднали та реформували у полк «Київ». Майже в кожному обласному місті були сформовані добровольчі батальйони як ЗСУ, так і НГУ.
Станом на вересень 2014 року було створено 44 батальйони територіальної оборони ЗСУ, 32 добровольчі батальйони патрульної служби міліції, 3 батальйони особливого призначення Нацгвардії, а також кілька підрозділів від Добровольчого Українського Корпусу.
Зі святом вас, дорогі побратими!
Путлєр капут!
Олег КОРНІЄНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |