А чому це Україна  відмовилася від правонаступництва? От і втратили те, що зберегла Росія, включно з ядерним статусом і всілякими фондами. А тепер давай виставляти претензії, курям на сміх?

Порівнюю з Білоруссю і Росією, бо в нас були рівні стартові можливості. У поляків ніколи не зникало приватне господарювання на селі. До їх моделі були ближчими на заході країни. Можливо, там і слід було б застосувати прибалтійський варіянт.

Мене це ( розуміння ситуації ) заохочує до дій. Вірю, вона не безнадійна, бо позитивні зрушення є.

Звісно ж -  ніхто не забутий, ніщо не забуте. А далі - все те, про що йшлося у моїй репліці. Наголошую, що каяття насамперед потрібне нам самим, щоб не повторювати фатальних помилок. Не коректно, вважаю, виставляти претензії Росії, бо за більшовизму вона так само як і Україна була частиною СРСР і від того терору також натерпілася. Якщо судили нацистських верховодів, чому так само не комуністичних? Це питання  до влад і Росії, і  України. Не відбувається той суд, бо комуністичні злочини переплелися з нацистськими . Пригляньтеся до трагедії Корюківки, також це проступає  між рядками довженківської "України в огні".

Відбувається хижацька експлуатація земельних ресурсів. Вирощується те, що нам відведено у світовому розподілі, це здійснюють транснаціональні компанії. Питомо українські малі й середні господарства банкрутують, села зникають. У нас нема національної аграрної політики, хоча б на такому рівні як у Білорусі, Росії.

Каяття - це передумова  вибачання і прощення. Це відноситься і до нас також. Починати треба з себе, якщо говорити про українців. Німці це зробили і в цьому привабливість європейськості. Щодо більшовизму, то він і на нашій совісті, за це й поплатилися. Про українське каяття чомусь не чутно. Славимо далі винниченків, щербицьких... Не все так красиво й з оунівцями, які зорієнтувалися на нацистів у міжвоєнний період. У цьому зв'язку за приклад могла б бути позиція Павла Скоропадського, але його українці чомусь не вшановують як слід.

Що значить "справитися"? Йде процес очищення , гласно, адже громадськість, а не тільки просвітяни, мають знати,  хто є хто.  Погано там, де непорядок і...тиша. А потім шило з мішка як вилізе, що аж до Майдану дістає. Та пізно. Гасить влада, як може. Це раніше думали, що репутація нічого не значить. Пані Тетяна її останні крихти втрачає, палить усі мости, як підприємець пішла на самознищення. Виходить, сама з собою і "справилася".

Це схоже на кабінетну теорію. Від галичанина хотілося б дізнатися про практику роботи по-новому.

Знесення мало законні підстави, на відміну від установлення. Чому б віруючим не дотримуватися законів? Адже утисків їх віри нема. А так ще одна конфліктна ситуація. Віра без знання безсила.

Російська мова є сурогатом української і нав'язування її травмує психіку маленьких українців. У цьому мав би зупинити міністра Табачника Інститут психології імені Г.С.Костюка НАПН України. Отож готуйтеся, шановний директоре Інституту С.Д.Максименко, одержати "жовту картку" від чернігівської "Просвіти"!