Чернігівщина - батьківщина Гетьмана Павла Скоропадського, очільника Української держави у 1918 році. Можна назвати ще таких видатних земляків - діячів періоду боротьби за українську державність 1917–1921 рр.як Дмитро Дорошенко, Микола Міхновський, Микола Галаган.
Об’єднання у такий спосіб виявилося помилковим з фатальними наслідками для справи української державності загалом. На жаль, бракує нам усебічної наукової аналітики з проблем державотворення 1917-1921 років. А без неї не змоделюємо сьогоднішню ситуацію у виграшний бік. От і виходить, що історія нічому не вчить! Прикладом безплідності є те, як беззмістовно проходять державні свята.
Подвиг уже в тому, щоб належно провести День Соборності України. Президент видав окремий Указ з приводу Дня Соборності. А як його виконано? Непомітно і шаблонно( у Ніжині обмежилися покладанням квітів до пам’ятника Шевченку). Без доведення до громадян сенсу цього Дня. А йдеться не стільки про географічне та етнічне розуміння значення Соборності, як про єдність душ, а разом - усього громадянства у своїй Державі. Наявні ж відділи внутрішньої політики, культури, освіти органів влади ідеологічною роботою з державотворення не займаються. Чому? Святослав Вакарчук сказав про роз’єднаність інтересів і практичних справ багатьох державних посадовців на усіх рівнях з героїзмом інших громадян . Це тому, що на відповідальні посади призначаються за старим принципом особистої відданості тому, хто висуває, а не справі Держави, а відтак народові, що віками її домагався. Адже публічні посади мали б обіймати щонайменше з урахуванням думки громадянського суспільства, його експертного середовища. Нинішнє найвище керівництво так само боїться громадянського суспільства( яке слід наполегливо формувати, а не обмежувати), у той час як без його участі - цієї героїчної енергії - Української Соборної Самостійної Держави не збудувати. Шкода, що надто ще мало у нас таких як Святослав Вакарчук!
Зробити Ніжин справді українським містом: провести повернення історичних назв вулиць, здійснити благоустрій центру, позбавивши його надмірної реклами - до того ж часто-густо з використанням мови країни- агресора, та багато чого іншого для наведення порядку в місті, ось що зміцнювало б позиції Президета України у звільненні Надії Савченко. Щось тихо й непомітно пройшов День Соборності України у Ніжині ... як завжди.
Варто зараз об’єктивно подивитися на факт реалізації Акту Злуки: його плюси й мінуси. Про негативи, які потім призвели до невдачі у державотворенні, не заведено говорити напередодні пам’ятної дати. Нині така аналіза мала б значення не тільки для істориків, а й для практикуючих політиків-державотворців. Пропоную детальний виклад на цю тему в моєму інтерв’ю дворічної давності: http://nizhen.com.ua/?part_i....onth=02
Цьому явищу встановлено науковий діагноз - шизофренія. Суспільство хворе і ліками мали б бути проукраїнські продукти у ЗМІ. Влада воліє управляти нездоровими..., слабкодухими тобто. Дивна метаморфоза відбулася з В’ячеславом Кириленком. За президенства Ющенка це була енергійна, патріотична людина. Зараз наче води у рот набрав. Друзі, Україна накрита потрійним інформаційним покривалом: радянським, російським, глобальним. Національний інформаційний простір є фрагментарним, неконкурентноспроможним. Як бачимо, профільні міністерства: освіти, культури, інформації не скоординували свою роботу, виявилися нездатними дати відповідь викликам, та ще й в умовах інформаційних диверсій. А головне геть відсутня орієнтація на національні пріорітети: євроінтеграція засліпила очі. Ось і порівняйте у цьому сенсі Порошенка з Ющенком!
Судитися із журналістом чи громадською організацією публічній людині-політикові або держслужбовцю - на це треба мати підстави ще й які. Та в нас на викривальні(доказові) публікації не зважають, добровільно у відставку не йдуть. То у кого перевага? Одна справа Гонгадзе чого варта! У справі, де замішані держслужбовці. Тому суспільство має підтримувати професійну журналістику. Адже це його, суспільства, контроль за владою.
Усіх у мережу! Так треба розуміти новацію. На тлі скорочення газоспоживання і, відповідно, прибутків такий крок газовиків зрозумілий - отримати швидше гроші. Але Україна не Естонія.
Так як все таки буде реагувати ОДА на рішення Громадської ради? Де відповіді на поставлені питання "про кадрові призначення, доступ до публічної інформації, створення в ОДА окремого структурного підрозділу, який би займався питаннями охорони культурної спадщини"? Добре, підрозділ не треба, а охороняти -як? Щось не густо конструктиву, як з інформації.
Справді, у Ніжині жінок-підприємців може й більше за чоловіків. А от у міській раді жінок усього 4 з 36, у виконкомі 3 з 14, хоча серед службовців у "білому домі" їх більшість. Не хочуть брати на себе відповідальності чи їм не довіряють ніжинці?
Ця заява -некомпетентність чи замовчування правди. Область - під боком столиці, туди течуть трудові ресурси. Також вичерпуються природні ресурси нерезидентами області, якій - дірка від бублика. Перелік справжніх причин очі коле.
Шановний Романе! Я є звичайним зареєстрованим читачем сайту "Сіверщина". Можете також читати мої статті у блозі, що нижче. Для мене це новина, що не всі мають доступ до обговорення.
Пане Павле! Я ж і написавав, що оцінку діям відповідальним за цей факт ( Ви називаєте прізвище Пугача ) мають надати зазначені державні посадовці. Має бути державна гуманітарна політика, а за її порушення - бути відповідальність. Так у Ніжині у шахрайський спосіб громадянин РФ Коптєв за підтримки ніжинського й обласного начальства встановив так званий пам’ятник Бернесу. Не дивлячись на протести й правові аргументи.
Оцінку подібній до афганської війни дав Тарас Шевченко у поемі "Кавказ". Присвятив її він загиблому товаришеві Якову де Бальмену:
І тебе загнали, мій друже єдиний, Мій Якове добрий! Не за Україну, А за її ката довелось пролить Кров добру, не чорну. Довелось запить З московської чаші московську отруту!
Ці слова можна віднести і до жертв війни в Афганістані. То ж запитання щодо оцінок і дій навколо пам’ятника у Носівці слід адресувати керівництву Носівської РДА, Чернігівської ОДА, Прем’єр-міністрові, Президентові України. Ніякі вони не державники! Бо не вчилися так, як треба - словами Кобзаря.
Було б добре оприлюднити звернення ніжинських( і не тільки) науковців( також громадських активістів ) про українську мову. Може когось з тих, кому адресоване, зачепить за живе.
Вирішувати має управління культури ОДА. І нести відповідальність за репертуар, яких допускає на сцену. Бо саме Мінкультури здійснює державну політику у цій сфері.
Прихильникам комуністичної назви пропоную ознайомитися з інформацією, яка свідчить про давність та унікальність назви цього поселення - https://uk.wikipedia.org/wiki/Баба_(значення). Воістину: люби і знай свій рідний край!
Попередники російських державників( Денікін і монархісти ) рівнозначно винуваті як і тогочасні українські державники(Петлюра і соціалісти), яких підкупили і обхитрили більшовики(Лєнін та інтернаціоналісти). У результаті - ні російської, ні української національних держав - до цих пір.
З позицій мовознавства у цьому перейменуванні не гаразд. Народ володів мовою, коли називав поселення Щербинівкою, на відміну від теперішніх мово(не)знавців та адміністраторів. Форма "Торецьк" не українська, а російська.
Першими для націоналізації мали би бути обленерго, адже вони монополісти. Передумовою має бути наявність державних управителів. А передумовою цьому має бути відсутність корупції.
Тут якраз навпаки: ми про них знаємо, бо їх перекладаємо( чого варті імена перекладачів на українську - Кочура, Качуровського, Лукаша, Ткаченка, Жомніра...), а вони про нас - ні, бо перекладачів катма з української на чужі мови. Для цього треба принаймні , щоб українську мову вивчали за кордоном, а з цим у нас дедалі гірше: читай http://www.harmony.com.ua/text/3457.html. Щодо західного читача, то він з мовою асоціює й країну. Піди розтлумач йому , що Мінськ чи Київ це не "Руській мір".
Цікаво, на Заході її сприймають як білоруську чи як російську письменницю? Серед українських сучасних письменників найвідомішим у Европі є так само російськомовний Андрій Курков. Щоб конкурувати з російськомовною творчістю потрібен потужний перекладацький рух з української на европейські мови. Це хронічна ахілесова п`ята нашого письменства. Самих же письменників, не менш талановитих за Алексієвич, у нас було, є і буде.
0
