СВЯТИЙ МИКОЛАЙ
Cпочатку офіційна інформація, яку не зайве буде нагадати.
«Не багато знаємо про життя святого Миколая. І навіть те, що знаємо, повите різними легендами. Знаємо, що святий Миколай довгі літа був єпископом у Мирах, провінція Лікія, у Малій Азії. Він брав участь у Першому Вселенському Соборі (325) у Нікеї. Помер близько 345 року. Усе своє життя присвятив справі милосердя для душі й тіла. Тож ще за життя називали його батьком сиріт, удів і бідних. Після смерти Господь Бог прославив його даром творення чудес, і тому він отримав імення великого чудотворця. Славні чуда були якраз головною причиною його швидкого й широкого культу.
Культ святого Миколая починає поширюватися від часу, коли цісар Юстиніян І (527-565) збудував на його честь церкву в Царгороді. Єрусалимський канонар з VII ст. 6 грудня каже: "Пам'ять Миколая, єпископа одного великого города". Усі грецькі місяцеслови з IX століття мають його празник. Цісар Мануїл Комнен (1143-1181) державним законом приписав святкувати святого Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світу. Найдавніший життєпис святого Миколая походить з IX сторіччя.
На Заході папа Миколай (858-867) — перший папа з цим іменем — близько 860 року збудував у Римі церкву святого Миколая. До Німеччини його культ принесла візантійська княжна Теофано, жінка цісаря Оттона II (973-983). Латинська Церква також святкує празник Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії близько 400 церков, які названо в честь Миколая.
На наші українські землі культ святого Миколая приходить разом із християнською вірою. У другій половині XI сторіччя в Києві, на могилі Аскольда, було збудовано церкву святого Миколая. У Києві під покровом святого Миколая був жіночий монастир, який фондувала жінка князя Ізяслава Святославича (+ 1078). У цьому монастирі прийняла чернечий постриг мати святого Теодосія Печерського. На рідних землях в нас було багато церков на честь святого Миколая. До найдавніших з них належить церква святого Миколая у Львові, що походить з кінця XIII ст. Енциклопедія Українознавства про почитання святого Миколая в нашому народі каже: "У численних народних переказах Миколай боронить людей від стихійного лиха; найбільше він опікується тими, хто перебуває у плаванні, тому чорноморські рибалки, виходячи на промисел, брали з собою образ Миколая... У давнину — святий Миколай також заступник перед небезпеками із степів. Пісні про святого Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, серед них такі популярні, як "О хто, хто Миколая любить" (Т. 4, с. 1533)».
А тепер про «своє». Не пригадую, коли до мене прийшов уперше святий Миколай, але знаю, що він приходив завжди. Навіть тоді, коли я не був вдома. Навіть тоді, коли мені доводилося 19 грудня залишатися у кімнаті одному. Це щось неймовірне. Я пробував його підловити, я не спав до півночі, однак все одно Миколай до мене приходив. Мабуть, недаремно він називається святим.
Минулого року разом із колегами-літераторами (Василь Гостюк? Василь Карп’юк) відвідав родину Малковичів у Нижньому Березові, що на Косівщині. Ідея була моя – зробити передачу із батьками відомих сучасних українських літераторів. Нас не дуже чекали. Але приїзду були раді, як завжди раді гостям на Гуцульщині. І коли ми розмовляли з господарями – п. Антосем Малковичем, його дружиною Юлією (з роду Арсеничів) і донькою Люсею, то все, так чи інакше, крутилося навколо наших традицій, які або зберігаються і передаються, або не зберігаються і губляться. У цій родинній розмові постійно згадували і про старшого сина, поета і видавця Івана Малковича…
«А ви знаєте, що до нас приходить живий Миколай?», – з лукавинкою запитала газдиня Юлія, – Вже 46 років приходить»… «Як приходить? – не второпав я? – Звідки?» «Що Ви таке , перепрошую, – дурне, запитуєте, – сказала пані Юлія. – Звичайно, з неба!»…
«А-а-а…!» – потягнув я, нібито зрозумівши, хоча так нічого і не зрозумів.
«Ви би прийшли до нас на Миколая, – знову почала свою мову газдиня. – Тут у нас збирається з півсотні дітей, приїжджають люди зі всієї округи, бо знають, що до Малковичів приходить живий Миколай. І він про кожного усе знає. Кожному знає, що побажати. Кожного знає, як підтримати. І всі вірять, що це святий Миколай!»…
В середині травня цього року Антось Малкович (1932-2010) відійшов в позасвіти. Це була світла і добра душа. Українська – до найсвітліших закавулків – бо в такої душі немає «темних»місць – щедра душа, у любові, добрі, християнській лагідності…
І цьогоріч мені б дуже хотілося потрапити до Малковичів, бо я знаю, що і в цей день живий святий Миколай знову прийде у цю родину, і вітатиме всіх українців в Гуцульщині й поза нею зі світлих празником святого Миколая. А діти, як і раніше, просинаючись, заглядатимуть під подушку і знаходитимуть там подарунки від нього, святого Миколая. Який нікого не забуває, все про всіх знає, і всім приносить радісну звістку, що святий Миколай не забув про найбіднішу дитинку, подаючи їй надію на те. що дитячі світлі сни-побажання сповнюються.
Цієї ночі не спатимуть мої діти, Довго вовтузитимуться у ліжку, поки ненароком на мить на задрімають, і тоді святий Миколай прийде до них. Серед ночі діти встануть, візьмуть фонарики і ходитимуть кімнатами, шукаючи подарунки. Між ними, сином Євгеном, якому вже пішов 12-ий, і донькою Юлею, якій уже пішов 10-ий, відбудеться такий діалог: «Шукай, шукай, не може бути. Він мав уже прийти!» «Але ж ніде немає!», – майже з плачем відповість донька. «Як немає, – впевнено заперечить син, – він приходить, адже ми старалися, і навіть в останні дні не билися і не обзивали одне одного!»… Нарешті, вони знайдуть очікувані подарунки і вже до ранку не зможуть заснути.
А ледь засіріє, діти прибіжать до нас і закричать: «Мамо, тату! Вже був святий Миколай! А що він Вам приніс?!»
Я не знаю, чи є світліший дитячий празник, аніж празник святого Миколая! І поки він приходить, моя українська душа спокійна і майже щаслива. |
