Розквіт української культури на Стародубщині. Пожежа 1677-го року. Будівництво полкового собору в Стародубі. Інші церкви. Стародубські будівники, художники та музиканти. Народна освіта. Церква у Старому Ропську. Стиль українського бароко на Стародубщині.

Створення національної системи державності на теренах Гетьманської України призвело до неабиякого зросту української культури на Стародубщині в умовах вільного самостійного життя місцевих українців, і навіть спроби імперської Москви приборкати український народний рух, до певного часу не могли завадити її буйному розквіту. Друга половина 17-го ст., а особливо час гетьманування Івана Мазепи, став часом великого розквіту культури та освіти у Стародубському краї, намагання гетьмана та полковника зробити зі Стародубщини ідеал майбутньої європейської України, знайшов вдячний відгук у серцях стародубських українців, приклад вищого керівництва почали наслідувати адміністратори на місцях, сотники стародубських містечок намагалися у власних сотнях створити також осередки культури та освіти, і це все разом сприяло загальному підвищенню рівня культурного життя у краї.

У травні 1677-го року в Стародубі виникла страшна пожежа, під час якої, за свідченням літописця "вигоріло усе місто, же жодна не тільки хата не зосталась, але ані башта, навіть і самі вали погоріли, нічого не зоставивши, а і за містом, на кілько сот подим'я погоріло". Пожежа знищила також чотири храми, "стоячих у самому місті, зо всією оздобою їх". Керівництво Стародубського полку вирішило як-можна швидше відновити свою полкову столицю, і вже наприкінці того року вся міська забудова була відновлена, не поновлювалася тільки стародубська фортеця, адже російській владі здавалося за краще роззброїти Стародубщину для більшого контролю за нею. Але як би там не було, а відновивши Стародуб, місцева старшина вирішила побудувати у місті новий полковий собор, який би став символом великого розквіту Стародубщини у складі Гетьманської Держави. Собор Різдва Христового поставили на місці знищеної пожежею старої дерев’яної церкви тієї ж назви, що була побудована колись у 1617-му році, як символ визволення Стародубщини з-під московської окупації. Новий камінний собор, у стилі українського бароко, має в собі риси підкреслено урочистої та монументальної архітектури. Тридольний, з майстерною обробкою мурів, собор є вельми своєрідним та позбавленим канонічності. Його будівельники відійшли від пануючої тоді на Україні схеми - розміщення під спільним дахом з банею центрального залу. Вони надали всім частинам будівлі різну форму. Притвор зробили чотирикутним, вівтар - п'ятикутним, а головний зал - у вигляді неправильного восьмикутника. Всі три об'єми покрито самостійними куполами, зал більшим з трьох. Вийшла оригінальна об'ємна побудова. Вільне розташування і неоднакові розміри вікон на фасадах свідчать про вплив давньоукраїнської архітектури часів Київської Русі. Центральний, найбільший об'єм облямований у верхній частині широким нарядним фризом з рельєфним карнизом на городчатих плоских кронштейнах, прикрашених рядами "поребрика". Нижче поребрика поле фриза зайняте декоративними закомарами - напівкруглими нішами, які живо нагадують про закомарне склепінчасте покриття часів Київської Русі. Ледве видна кривизна ліній робить будівлю скульптурно пластичною. Стриманий візерунок декору, дрібний рельєф деталей, невеликі отвори вікон і дверей на фоні масивних мурів, крупні форми куполів і завершень додають монолітність, потужність і урочисту велич, роблять собор Різдва Христового у Стародубі символом сили народної. Собор, що єднав у своїй архітектурі виразні риси України-Русі та України-Гетьманщини, пережив усі лихоліття, а особливо роки більшовицького богоборства, коли його було перетворено на склад для колгоспної картоплі, і зараз, відновлений, нагадує сучасним стародубцям про велику силу їхніх предків – українських козаків. Стародубці з пошаною називають свій собор Козацьким, або Старим.

Будувалися у Стародубі нові церкви й після пожежі 1677-го року. У 1683-му році на місці найдавнішої, за переказами, церкви міста (колишньої соборної) був побудований храм Різдва Богородиці, а у 1688-му зведений новий дерев'яний храм Покрова у Заріччі. Коли ж стародубським полковником став Михайло Миклашевський, церковне будівництво у місті набуло нового розмаху, нечуваного раніш (детальніше про це дивіться у попередній главі). А при церквах відкривалися школи, розповсюджуючи таким чином освіту серед мешканців Стародуба. Були школи й при храмах інших стародубських міст, а особливо при монастирях, що будували на Стародубщині гетьман Іван Мазепа та полковник Миклашевський. Так славилася по всій Стародубщині школа біля Троїцької церкви у Погарі, що з 1690-го року готувала кадри для козацької адміністрації Стародубського полка.

Про майстерність стародубських ремісників та добробут мешканців міста свідчать і археологічні розшуки у Стародубі. Так на місці козацької фортеці 17 ст. сучасними археологами знайдено безліч цікавого матеріалу, у тому числі пічні кахлі, перехрестя шабель, глиняні люльки, монети, кістяні гребні та скляний посуд, серед якого чудовий бутель у формі гусака. Як відомо, стародубські майстри запрошувались навіть для будівництва церков у Глухів та Київ, чому вельми сприяв і полковник Миклашевський. А у самому Стародубі при церкві Іоанна Предтечі знаходився «музичний цех», музиканти якого – «скрипники, цимбалісти і дудники» веселили народ в дні релігійних та мирських свят. Взагалі ж головним осередком культурного життя українців Стародубщини 17-го століття залишалася церква, про яку український літописець Самовидець писав, що вона «на всю Україну славна була в малюванню образів, в інших достатках, так теж великістю дзвонів». На жаль головним матеріалом при будівництві церков залишалася на Стародубщині деревина, тому про більшість тогочасних храмів ми можемо довідатись лише із архівних документів, а не побачити їх на власні очі. Але ті храми, що збереглися до нашого часу, попри всі лихоліття, свідчать нам про велику майстерність будівників Стародубщини, про їхню велику любов до рідного краю. Найкращим зразком церковної архітектури тієї пори є старовинна сільська церква у Старому Ропську сучасного Климівського району. Невідомі сільські майстри поєднали в формах церкви Різдва Богородиці елементи народної полісько-сіверської архітектури з елементами загальноукраїнського козацького бароко. В результаті виник чудовий храм, пам’ятник невмирущості українського козацького духу на Стародубщині. Цей храм привертає до себе велику кількість паломників і дотепер.

Ілюстрації:

42-43. Полковий собор Різдва Христового у Стародубі.

44. Козацька церква у Старому Ропську.