«Коли з коханкою танцюєш —
не обіймайся наче п’яний!
Ну, притуливсь, ну поцілуєш…
але ж пістоля не дістанеш!»
Владислав Севенок.

— Коли з коханкою танцюєш,
а не ворушиться в штанях.
Тоді ти гей, в думках паруєш…
То краще був би маніяк.
Сергій Кордик.

«Якщо червона горобина
тобі нагадує соски,
усе кидай — і до дружини —
та розтлумачить залюбки».
В.С.

— У березі побачив жінку
У сосні її теж впізнав.
В гілці клена ти вгледів фінку
Задля чого? Ти знаєш сам.
С.К.

«Коли коханий не приходить —
це — тимчасово, це — дурниці,
дівчата не виходять з моди!
Він прийде з вуст іще напиться!»
В.С.

— Коли кохання не виходить,
То все залишиться між вами.
А що потому там приходить?
Нехай вирішують в Панамі.
С.К.

«Коли потопить суєта —
тоді кохання порятує,
тоді зливаються вуста
і друг до любої швартує».
В.С.

— Коли прийде нудьга до тебе
Ти враз лягай на ліжко зручно.
І поміркуй трохи про себе
Чим ти дістав би себе влучно?
С.К.

«Коли депресія тягуча
Тебе дістала, мов змія,
Не поспішай униз із кручі,
Кохай! І — на круги своя!»
В.С.

— Обрив високий, вода глибока…
Ти дивишся униз, а там сволока!
І раптом в голові — дівчина синьоока…
Прийшов до тями. Яка морока!
С.К.

«Коли зібрався помирати,
згадай кохання так як треба,
чи як велить Махабхарата,
і передумаєш на небо».
В.С.

— Новел і притч, байок й легенд
Ти начитався вже безладно.
Хотів спочити та Адмет
Тебе помилував безвладно.
Куди ти йшов: у пекло, в рай?
Ніхто тепер того не знає.
Найпотаємніше віддай,
Якщо нічого більш немає.
С.К.

«Закоханий — не кіт в чоботях,
тож познімай взуття і одяг,
для чолов’яги це — абетка,
не смій любити у шкарпетках!
Ти ж не якась там шансоньєтка!»
В.С.

— Не лізь у ліжко у шкарпетках,
а то вони все зіпсують.
Покажись краще у монетках —
вони нічого не псують.
Дзвеніти будуть — то шикарно,
повісь їх всюди — хай бринять.
Повір, їй буде все те гарно —
бажання їй вони сповнять.
С.К.

«Коли надходить депресняк
і кращий вихід це — петля,
затям, врятує (і це так!)
та, що цілунком звеселя».
В.С.

— Цілуй, цілуй завжди її,
і на городі, і в квартирі,
у черзі, в річці, і у мрії.
І голим також. І в мундирі.
Бо як зупинишся на мить —
настане чорний день для тебе.
Захочеш ти води попить,
а покалічиш тоді себе.
С.К.

«Коли кохаєш, як дельфін,
то не пірнай одразу в глиб,
не забувай: ти — не один —
їй треба, щоб ти ніжно гріб».
В.С.

— Ти любиш жорстко один кохати
у глибині поривів димних.
І чимось плідно там махати
у спалахах брудних і мильних.
Але вона не з тих русалок,
що у воді усіх лоскоче...
Вона на суші серед мавок
покаже клас і залопоче.
У групі, кажуть, кайф сприймає.
А що один ти там поробиш?
Для неї ти — усе минає…
А з кимось, може, щось і зробиш?
С.К.

«Коли кохаєш Попелюшку,
то завжди небезпека є,
будь-що опівночі подружка
все кида й з ліжка устає».
В.С.

— Кохай панянку, а не злидню —
від неї щастя настає.
Постійно будете у ліжку —
вона ніколи не встає.
Не треба їстоньки варити,
і пити теж не треба вам.
У мріях будете парити…
І ти при ній, як той Ван-Дам.
І плазувати, й позувати
ти будеш день і ніч отам.
Оперативно планувати
про що тільки відомо вам.
С.К.

«Писати вірші легко —
варто насобачитися,
загавкати або завити
і робити це коротко чи довго —
аби вправно.
А ще непогано б знайти слухача,
який би поліз чухати тебе за вухом,
або визвірився з вимогою замовкнути —
а це вже визнання поетичного хисту:
Гав
У-у-у-у-у-у…»
В.С.

— Шукаю друга, чи подругу,
нехай щось робить для пуття.
Мо’ почеше мені за вухом,
а, може, влізе в почуття.
Хай присобачить задля втіхи
мені щось дивнеє таке.
Пройду я скрізь епохи, віхи
настане дивність. Отаке.
Нехай лоскоче мені комір,
до шкіри я не підпущу.
Мені все рівно який колір —
усіх люблю. Не допущу
щоб наді мною реготали
завжди й усюди ідучи.
І плакали, і лепетали
на світі цьому. Не ричи!
Бо як накрякаєш нівроку
то що тоді мені робить?
І настрій на усі півроку
ти зіпсуєш. А мені жить…
С.К.