Але одурманені піаром і політичним мотивом того, що відбувається, громадяни забувають задати собі і прокуратурі інший, більш нагальне питання – “ЗА ЩО саме хочуть посадити Луценка?”. І чому його намагаються посадити за незаконне оформлення на роботу водія, надання йому службової квартири і нарахування пенсії? Коли вже влада вирішила вперше в історії покарати політика такого рангу за скоєні злочини, то повинна зробити це по-справжньому і так, щоб вся кампанія не закінчилася як бравада – умовним терміном!
Коли ГПУ підніме хоч одне з цих справ Луценка, громадськість відразу забуде про політичні репресії. А справ за Юрієм Віталійовичем числиться предостатньо.
Про активні зв’язки екс-міністра внутрішніх справ зі злочинним світом знали всі. Прізвище Луценка за час його перебування на посаді неодноразово фігурувало в ЗМІ у зв’язку з рейдерськими захопленнями в Києві, Сумах, Запоріжжі, Харкові, Каховці та багатьох інших містах України. Міністра у відкриту звинувачували в тому, що він надавав підтримку організаторам атак на столичні готелі. Не без його участі проходили захоплення АТ «Мелітопольський м’ясокомбінат», ВАТ «Запорізький арматурний завод», ВАТ «Нестерянська птахофабрика», ВАТ “Агропромислова фірма Таврія” та ряд інших об’єктів. Більш того, будь-який рейдер знав основне правило – без узгодження з міністром на будь-який об’єкт годі й потикатися. За “закривання очей” на беззаконня у Юрія Віталійовича була одна такса, за надання підтримки у вигляді силових спецпідрозділів – інша. Ну, а якщо сунулися без попередження і були спіймані, то тут вже доводилося розщедритися по повній – скупий, як то кажуть, два рази платить. Якщо врахувати, що в Україні кожен рік відбувалося близько 3000 рейдерських захоплень різних об’єктів, то отримуємо дуже цікаву схему одного з бізнесів пана Луценка, яка повинна буде стати не менш цікавою і для прокуратури.
Звичайно, можна заперечити, мовляв, так то воно так, але довести це не просто – міністр не дурень і всю “роботу” організовував через своїх радників і ставлеників у регіонах. І, здається, Генеральній Прокуратурі давно пора зайнятися цими доблесними мужами і їх справами. Тим більше, що багато хто з них – люди, відомі як в політичних, так і в кримінальних колах.
Наприклад, один із екс-радників Луценка, Сергій Семочко – ходячий привід для порушення ще однієї кримінальної справи за ч.3 ст.364 Кримінального кодексу – зловживання службовим становищем. У 1996 році лейтенанта Сьомочкіна зі скандалом вигнали з УВС – тоді внутрішня перевірка виявила фальсифікацію його диплома про вищу освіту.
Пропрацювавши деякий час у приватній комерційній структурі, звідки його теж вигнали, вже за крадіжку, пан Сьомочкін був знову обласканий міліцейським начальством. Юрію Луценку, напевно необхідний був спец по «брудних справ» і він відновив його у правоохоронних органах, підвищити у званні до полковника (з лейтенанта!), а також нагородити іменною вогнепальною зброєю.
Отримавши статус “особи, наближеного до міністра”, Сьомочкін почав відразу ж пропонувати всім звертатися до нього за вирішенням питань, пов’язаних з призначенням на керівні посади в органах внутрішніх справ міста і області, мінімізацією податкового навантаження, організацією контрабанди товарів через українсько-російський кордон, переведенням у готівку грошових коштів і організацією міліцейського тиску на бізнес конкурентів. За свої посередницькі послуги радник брав певний відсоток, а основну частину виручки передавав, звичайно ж, наверх.
Але цим діяльність Сьомочкіна не обмежувалася. Його люди, кажуть, регулярно обходили підприємців Харкова і збирали внески в партійну касу “Народної самооборони” в обмін на лояльність з боку міліції. Усім приїжджим, яких у Харкові з надлишком, пропонувалося вирішення проблем, пов’язаних з отриманням дозволів на проживання і роботу в місті.
Коли в 2009 році навколо бурхливої діяльності горе-радника почав підніматися непотрібний шум, Луценко поспішив відхреститися від свого ставленика, заявивши, що, виявляється, “Пан Сьомочкін не є радником Міністра внутрішніх справ. Він лише вводив у курс справ області начальника главку, генерала Развадовського. На цьому його функція закінчена “. Але насправді Сьомочкін був набагато ближче до міністра, ніж можна було припустити. Саме він забезпечував переказ грошей, що належать Луценку, на територію Білгородської області через фінансові установи, близькі до Добкіна, незважаючи на публічний конфлікт і звинувачення у вживанні наркотиків останнім. Це не було ні для кого великим секретом, оскільки він також пропонував всім охочим здійснити перевезення великих сум готівки з Бєлгородської області на територію Харкова.
Сама схема переведення грошей заслуговує особливої уваги. У ній були замішані скандально відомі в Харкові «перевертні в погонах» Андрій Козир та Євген Жилін, а також «російські бандити», які забезпечували підтримку бізнесу з боку криміналітету. Імена Козиря і Жиліна в Харкові пов’язують з торгівлею наркотиками, організацією замовних вбивств, співпрацею з ОЗУ, а так само зі зниклим без вести в 2010-у році журналістом Ігорем Климентьєвим, який у своїх публікаціях намагався викрити злочинну діяльність міліціонерів.
Сам Сьомочкін більшу частину часу сьогодні проводить у Києві, пояснюючи це тим, що після зміни влади він був призначений Радником Голови СБУ (!) і став «полковником СБУ» (!). Що це, дежавю?
Повірити в те, що ГПУ залишається в невіданні всіх цих схем пана Луценка і налагоджених їм процесів, віриться насилу. Швидше за все, влада намагається розмотати заплутаний клубок, ниточки від якого тягнуться до багатьох і нині чинних чинів і одним махом розрубати гордіїв вузол, що зв’язав місцевих чинуш з криміналітетом.
| Коментарі (0) |