Стаття Скачка у 38 числі КТ називається – процитую мовою оригіналу - «Вихиляния деградантов». Статтю присвячено політичній партії «Наша України» (далі - НУ) та таким постатям як Валентин Наливайченко та Віктор Ющенко. Якщо відкинути хамство та мовні викрутаси в стилі Свирида Петровича Голохвастова, то перед нами буде звичайна замовна стаття, метою якої є посіяти сумнів та розбрат у середовищі тих, кому не до смаку те, що діється зараз в нашій країні.

Автор достатньо прискіпливо борсається у внутрішньопартійних чварах НУ, більшість з яких – не виключено – продиктовані його не дуже здоровою уявою. В решті решт, наявність дискусій та суперечок є ознакою здоров’я того чи іншого політичного організму, про що гаспадін Скачко навряд чи здогадується. Одностайність панує лише на цвинтарі.

Втім, головною метою статті є не тільки і не стільки «наїзд» на одну з найвідоміших націонал-демократичних вітчизняних партій. Cкачка та його ляльководів не влаштовує інше. Їм не до вподоби те, що наступником Ющенка на посту голови НУ може стати координатор громадської ініціативи «Оновлення країни» Валентин Наливайченко. Здавалося б, нащо акцентувати на цьому увагу, якщо Скачко вважає НУ та взагалі націонал-демократичну ідею частиною минулого? Вочевидь, редактора та власників КТ лякає те, що НУ очолив не колишній комсомольський функціонер із сумнівними бізнес-зв’язками, а людина, яка нещодавно керувала одним з наймогутніших силових відомств нашої держави. До того ж, окрім досвіду фахового розвідника, Наливайченко має дипломатичний досвід. І те і інше може стати (і стане) у пригоді в тій нелегкій боротьбі, яку націонал-демократичні сили ведуть і вестимуть надалі за усунення українофобів від влади. Тому Наливайченко є настільки небезпечним для ворогів України.

Не зайвим буде нагадати, що саме за часів головування Наливайченка СБУ не тільки відкрила архіви та пролила світло на деякі з найтрагічніших сторінок нашої історії. Саме за цей час було покладено край діяльності на території України такого одіозного угруповання як Євразійський Союз Молоді (ЄСМ), була суттєво послаблено діяльність так званих «підкарпатських русинів» та прорумунських сил на Буковині. Також, саме за часів Наливайченка, українською контррозвідкою було припинено шпигунську діяльність росіян в Одесі. З 2006 по 2010 рік СБУ здійснила блискучу еволюцію від пострадянського екс-КДБ до фактично повноцінної спецслужби світового зразка, яка перебувала на варті власне національних інтересів держави, а не мафіозних кланів.

Це, вочевидь, добре пам’ятають і в Кремлі. Не виключено, що саме звідти «спускають» «темники» для українських ЗМІ, аби ті, в свою чергу, «мочили» націонал-демократів, серед яких провідну роль може відіграти саме Наливайченко. Дискредитувати його вигідно і про кремлівським силам, і силам ніби то опозиційним, які хочуть мати монополію на голоси патріотично налаштованого електорату (БЮТ, ВО «Свобода»). Так, нещодавно на шпальтах протимошенківського видання «Вечірні вісті» (ВВ) також не уникли можливості облити брудом координатора «Оновлення країни». Такий собі Мирослав Криницький розродився статтею «Заливайченко замість пасічника», в якій у в’їдливій формі намагався пояснити, що людина, за якої «Служба безопасности Украины превратилась в службу охраны памятников Триполья, УПА и Голодомора» (і знову чомусь саме тема національної пам’яті й історії найбільше заділа «аффтара») не зможе вивести НУ на нові орбіти. За стилістикою стаття ну дуже нагадує ті, що дозволяють собі друкувати той же Скачко чи Бузина. Хто зна, чи не є подібний матеріал, розміщений на шпальтах такого ніби то опозиційного (чи радше показушно опозиційного) видання як ВВ черговим ФСБшним темником?

Втім, схоже, Скачку, Криницькому та «іже с нім» просто є чого боятися, якщо Наливайченко з «Нашою Україною» повернуть собі втрачені позиції. Адже якщо не у цих діячів особисто, то вже у їх «ляльководів» рильце точно в пушку. Наприклад, той же «Киевский телеграф» належить регіоналу Андрію Деркачу. Його батько Леонід Деркач очолював СБУ за часів Кучми, його прізвище фігурувало в справі про зникнення журналіста Гонгадзе. До того ж, з родиною Деркачів пов’язують декілька скандалів із постачанням зброї диктаторським режимам. У подібному контексті не повинно дивувати те, що консолідація націонал-демократичних сил та поява нового потужного лідера в цьому середовищі викликають таку шалену, хоч і безсилу лють. Недаремно ж кажуть на Сході – «собака бреше, а караван іде» …

Василь Клос

Джерело: http://www.ukrpohliad.org/news.php/news/4215