Зі щоденника провінційного читача: «Токсичний інфопростір» Георгія Почепцова
Нещодавно один журналіст, син відомого патріотичного нардепа, назвав книги Георгія Почепцова «ні про що». Сміливе твердження про чи не єдиного в Україні дослідника інформаційних війн. Зрештою, той журналіст не назвав натомість авторів, які пишуть «про що» на дану тему. Власне, і тексти самого цього журналіста мені аж ніяк не запам’яталися – тільки прізвищем, бо його носить його відомий батько…
Ну, а мені книжка Георгія Почепцова «Токсичний інфопростір» важлива навіть добором фактів, які не просто знайти в широкому інформаційному потоці.
Скажімо, чи багато хто знає, що символ радянського лібералізму поет Євгеній Євтушенко був агентом КДБ, що доносив безпосередньо у знамените 5-е управління ? Що агентами були письменник Юліан Сємьонов, композитор Родіон Щедрін, поет Сєргєй Міхалков… А ось як приходив на телебачення відомий глашатай путінізму Владімір Соловйов: «Коли кураторами від КДБ для відрядження в США був запропонований нікому невідомий як науковец- економіст Соловйов, який пропрацював …лише рік, ніхто заперечувати не посмів. А коли Соловйов повернувся із США, куратори з держбезпеки просунули його на телебачення - для внесення в уми зацікавлених тих ідей, які витають у великому будинку на Луб’янській площі”. А чи знаєте, що знаменитий радянський фільм Ліознової «Сімнадцять миттєвостей весни» був знятий на замовлення КДБ для зміни іміджу чекістів? Що передавачі, телетайпи та приміщення для якби опозиційного радіо «Ехо Москви» забезпечив не хтось невідомий, а начальник того ж таки 5 управління КДБ Філіп Бобков? До речі, окрема тема, не висвітлена Почепцовим, але цікава нам – Бобков «дружив» з Юлією Солнцевою, вдовою Олександра Довженка…
А мені, як людині, що пише біографію Левка Лук’яненка, важлива ще й така думка Сєргєя Грігор’янца, наведена в книзі: “Провина дисидентів – здебільшого самовідданих, чесних і мужніх людей, але наївно впевнених, що вони перемогли, - була у створенні з їхньою допомогою ілюзії для населення Росії, що країна переможно, нехай із жертвами, рухається до демократії».
Та основна частина книги присвячена аналізу інформаційного впливу інтернету, який один чернігівський журналіст зве помийницею і повідомляє про це …у тому ж таки інтернеті.
«Кожен\кожна з нас вважає, що він\вона, звичайно, у жодну конспірологію не вірить, але соцопитування показують, що це не так, - пише Г.Почепцов. – Багато людей вірять і продовжують вірити в цілком надумані картини світу». Бо конспірологія, переконаний автор книги, спрощує сприйняття занадто ускладненого світу, заповнює ті прогалини у нашому його розумінні, які ми пояснити не можемо. Тим паче, що й не завжди конспірологія така вже абсурдна, як свідчить класичний приклад з Гемінгвеєм: перед своїм самогубством він казав, що його підслуховує ФБР, що за ним слідкують і всі вважали це лишень проявами його хвороби. Через багато років виявилося, що це все правда: і слухали, і слідкували з огляду на його ліві погляди…
На відміну від пропаганди часів СРСР, коли світ малювався чорно- білим, тепер влада (він всю книгу аналізує російську та білоруську – так безпечніше) мусить поступати поліваріантніше. Наприклад, у інфопростір вкидається не одна версія резонансної події, а з десяток, серед яких є і правдива. Але вона губиться, втрачається серед дев’яти неправдивих. В результаті опозиція не досягає мети правдивого інформування населення. Щоправда, сам автор дивується і, здається, пояснити не може – як же ж все-таки правдива інформація доходить до споживача?! «…Сьогодні інформації більше, аніж можливостей її засвоєння. Це дає змогу добре ховати голку в копиці сіна – масу шейків і дезінформації, які, до речі, навіть любить масова свідомість, оскільки поширюються вони швидше, ніж звичайна інформація, позаяк створені точно під інтереси мас, навіть будучи фальшивими» - каже аналітик.
Почепцов застерігає: «Якщо фейсбук дає «картинку» наших мізків, за якими можна побачити наше майбутнє, то гул управляє нашим пошуком, і він здатний привести нас туди, куди буде потрібно». Очевидно, це до конспірології не належить…
Автор повторює слова іншого професора, очевидно з ними погоджуючись: «… Демократії сьогодні вмирають у руках законно обраних лідерів, які використовують демократичні інститути, щоб ослабити або зруйнувати демократію». І якщо Росія – «пряма автократія з атрибутами демократії», то Угорщина начебто демократія, але яка все більше стає схожою на автократію. Не кажучи вже про Китай, який відверто проводить політику навіть кастрації уйгурських жінок та нищення тібетців, при цьому нав’язавши усьому світові уявлення про монолітність “китайської нації», що, як на мене, дуже схожа на «радянський народ», який також вважався єдиним. І теж під проводом комуністів…
Загалом же світ сучасної інформаційної політики можна звести до сумного питання автора: «Можна знайти будь- яку інформацію, але хто її шукатиме?». Адже, як він констатує, в інтернеті наші пошуки не сягають далі другої сторінки запропонованих варіантів…
Ще кілька цитат з Почепцова.
«Цікаво, що перші глиняні таблички з написами люди читали тільки вголос, вони не могли читати їх у думках, бо не вміли. Потім та сама ситуація повторилася з християнськими ченцями, які читали свитки. Людей потрібно було спеціально вчити читати мовчки. І ця ситуація повторилася вже сьогодні, щоправда, з іншою метою – медицина просить старих людей читати частіше вголос. Це працює на поліпшення пам’яті”.
«Що ж до інформаційних воєн, то COVID-19 можна назвати інформаційною війною 3.0, веденою з використанням вірусних озброєнь. (Вірусна або бактеріологічна зброя є настільки ж страшною зброєю масового ураження, як атомна або хімічна)».
«Дослідники виводять цей досвід з діяльності навіть не КДБ, а Штазі, коли Путін ознайомився з ним, перебуваючи в НДР. У статті з красивою назвою «Як Путін проник у свідомість Америки» ідеться: «Східнонімецька таємна поліція створила метод, відомий як Zersetzung, або «розкладання», щоб придушити повстання без застосування відкритого насильства. Суттю був підрив розуму дисидента, щоб він утратив бажання опору… Першим кроком у кампанії стає визначення слабких місць цілі – здоров’я, сім’я, фінанси, - потім бити по них знову і знову».
Василь ЧЕПУРНИЙ
Ну, а мені книжка Георгія Почепцова «Токсичний інфопростір» важлива навіть добором фактів, які не просто знайти в широкому інформаційному потоці.
Скажімо, чи багато хто знає, що символ радянського лібералізму поет Євгеній Євтушенко був агентом КДБ, що доносив безпосередньо у знамените 5-е управління ? Що агентами були письменник Юліан Сємьонов, композитор Родіон Щедрін, поет Сєргєй Міхалков… А ось як приходив на телебачення відомий глашатай путінізму Владімір Соловйов: «Коли кураторами від КДБ для відрядження в США був запропонований нікому невідомий як науковец- економіст Соловйов, який пропрацював …лише рік, ніхто заперечувати не посмів. А коли Соловйов повернувся із США, куратори з держбезпеки просунули його на телебачення - для внесення в уми зацікавлених тих ідей, які витають у великому будинку на Луб’янській площі”. А чи знаєте, що знаменитий радянський фільм Ліознової «Сімнадцять миттєвостей весни» був знятий на замовлення КДБ для зміни іміджу чекістів? Що передавачі, телетайпи та приміщення для якби опозиційного радіо «Ехо Москви» забезпечив не хтось невідомий, а начальник того ж таки 5 управління КДБ Філіп Бобков? До речі, окрема тема, не висвітлена Почепцовим, але цікава нам – Бобков «дружив» з Юлією Солнцевою, вдовою Олександра Довженка…
А мені, як людині, що пише біографію Левка Лук’яненка, важлива ще й така думка Сєргєя Грігор’янца, наведена в книзі: “Провина дисидентів – здебільшого самовідданих, чесних і мужніх людей, але наївно впевнених, що вони перемогли, - була у створенні з їхньою допомогою ілюзії для населення Росії, що країна переможно, нехай із жертвами, рухається до демократії».
Та основна частина книги присвячена аналізу інформаційного впливу інтернету, який один чернігівський журналіст зве помийницею і повідомляє про це …у тому ж таки інтернеті.
«Кожен\кожна з нас вважає, що він\вона, звичайно, у жодну конспірологію не вірить, але соцопитування показують, що це не так, - пише Г.Почепцов. – Багато людей вірять і продовжують вірити в цілком надумані картини світу». Бо конспірологія, переконаний автор книги, спрощує сприйняття занадто ускладненого світу, заповнює ті прогалини у нашому його розумінні, які ми пояснити не можемо. Тим паче, що й не завжди конспірологія така вже абсурдна, як свідчить класичний приклад з Гемінгвеєм: перед своїм самогубством він казав, що його підслуховує ФБР, що за ним слідкують і всі вважали це лишень проявами його хвороби. Через багато років виявилося, що це все правда: і слухали, і слідкували з огляду на його ліві погляди…
На відміну від пропаганди часів СРСР, коли світ малювався чорно- білим, тепер влада (він всю книгу аналізує російську та білоруську – так безпечніше) мусить поступати поліваріантніше. Наприклад, у інфопростір вкидається не одна версія резонансної події, а з десяток, серед яких є і правдива. Але вона губиться, втрачається серед дев’яти неправдивих. В результаті опозиція не досягає мети правдивого інформування населення. Щоправда, сам автор дивується і, здається, пояснити не може – як же ж все-таки правдива інформація доходить до споживача?! «…Сьогодні інформації більше, аніж можливостей її засвоєння. Це дає змогу добре ховати голку в копиці сіна – масу шейків і дезінформації, які, до речі, навіть любить масова свідомість, оскільки поширюються вони швидше, ніж звичайна інформація, позаяк створені точно під інтереси мас, навіть будучи фальшивими» - каже аналітик.
Почепцов застерігає: «Якщо фейсбук дає «картинку» наших мізків, за якими можна побачити наше майбутнє, то гул управляє нашим пошуком, і він здатний привести нас туди, куди буде потрібно». Очевидно, це до конспірології не належить…
Автор повторює слова іншого професора, очевидно з ними погоджуючись: «… Демократії сьогодні вмирають у руках законно обраних лідерів, які використовують демократичні інститути, щоб ослабити або зруйнувати демократію». І якщо Росія – «пряма автократія з атрибутами демократії», то Угорщина начебто демократія, але яка все більше стає схожою на автократію. Не кажучи вже про Китай, який відверто проводить політику навіть кастрації уйгурських жінок та нищення тібетців, при цьому нав’язавши усьому світові уявлення про монолітність “китайської нації», що, як на мене, дуже схожа на «радянський народ», який також вважався єдиним. І теж під проводом комуністів…
Загалом же світ сучасної інформаційної політики можна звести до сумного питання автора: «Можна знайти будь- яку інформацію, але хто її шукатиме?». Адже, як він констатує, в інтернеті наші пошуки не сягають далі другої сторінки запропонованих варіантів…
Ще кілька цитат з Почепцова.
«Цікаво, що перші глиняні таблички з написами люди читали тільки вголос, вони не могли читати їх у думках, бо не вміли. Потім та сама ситуація повторилася з християнськими ченцями, які читали свитки. Людей потрібно було спеціально вчити читати мовчки. І ця ситуація повторилася вже сьогодні, щоправда, з іншою метою – медицина просить старих людей читати частіше вголос. Це працює на поліпшення пам’яті”.
«Що ж до інформаційних воєн, то COVID-19 можна назвати інформаційною війною 3.0, веденою з використанням вірусних озброєнь. (Вірусна або бактеріологічна зброя є настільки ж страшною зброєю масового ураження, як атомна або хімічна)».
«Дослідники виводять цей досвід з діяльності навіть не КДБ, а Штазі, коли Путін ознайомився з ним, перебуваючи в НДР. У статті з красивою назвою «Як Путін проник у свідомість Америки» ідеться: «Східнонімецька таємна поліція створила метод, відомий як Zersetzung, або «розкладання», щоб придушити повстання без застосування відкритого насильства. Суттю був підрив розуму дисидента, щоб він утратив бажання опору… Першим кроком у кампанії стає визначення слабких місць цілі – здоров’я, сім’я, фінанси, - потім бити по них знову і знову».
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |