Запізніле слово пам'яті Владислава Бойка

Коли ми прийшли до нього, директора Чернігівського музичного училища, і заговорили українською та запропонували взяти участь у створенні Товариства української мови (згодом - "Просвіта"), він викликав свого заступника Любомира Боднарука і сказав: "Подивися - ще є в Чернігові дві неспідлені душі!".

Так директор музучилища став одним із 8 членів ініціативної групи по створенню Товариства. Як ми, його засновники, знаходили одне одного, не будучи знайомими? Хтозна - може, за голосом крові? І коли дійшла справа до установчих зборів 15 січня 1989 року в музеї Коцюбинського - обком компартії був упевнений, що головою стане монументальний Станіслав Реп'ях (член обкому, до речі), але ми вибудували грамотну стратегію. Та й не були засновники чернігівської "Просвіти" ображеними на совітську власть маргіналами - крім директора музучилища, це викладач юридичного технікуму, інженер нафтогазорозвідки, два виконроби, кореспондент газети, режисер філармонії... І ми перемогли номенклатуру.

...Чому пишу це зараз? Щойно дізнався, що Владислав Бойко помер у Москві, в дочки. Два роки тому. Якщо не помиляюсь, було йому 78 років.

А картину - портрет Владислава Бойка роботи неперевершеного чернігівського портретиста Володимира Ємця перед смертю останнього викупила внучка Владислава Бойка.

Василь ЧЕПУРНИЙ

PS Люблю оці червоно- чорні роботи Ємця (це портрети ще Реп'яха, Отрюха...). Бо в них протистояння епохи розвалу Союзу, чітке бачення художником різких характерів. Вони й були отакі - і червоні, і чорні. Як епоха, з якої вони виламувались...