Вдома!
Чим глибше заходжу в ріку життя, тим сильніше відчуваю її течію. Наче б ще зовсім недавно за порогом стежка в спориш вбиралася, вишні вибухали цвітом, а вже ранні ягідки всюдисущі й невсипущі шпаки склювали,а пізніші вишеньки-черешеньки смакотою зваблюють. Та й ірга достигає, аґрус, смородина, порічки… А садовою суницею вже встигли вдовольнитися.
Квітно, сонячно-врочисто на материному обійсті. Біла троянда осипала пелюстки, а темно-і світло червона та й жовта якраз урозповні краси. Уже й перші лілеї розквітчалися, невдовзі їхні родичі – лілейники розплющать оченята (а їх у нас з півтора десятка кольорів)
А ліс який!.. Ще наприкінці 80-их посадив перші сосни, берізки, осички. Сусіди дивувалися відверто: люди он з кожним роком картоплі більше садять, бо ціна на неї росте, а ти гай. Кумедія, та й годі. Сусідів давно немає, а мені й картоплі вистачає, а головне ліс розправив зелені плечі. Богатир! Як звечоріє, соловейко піснею заливається, постелються тумани, маслюків, підберезовиків, піддубнів наросте. І як і годиться в лісі, мухоморів. У верховітті дерев спершу лише сороки гніздилися, а нині різні птахи.
З роками збагачував свій лісок дубами, вільхою, калиною, глодом, шипшиною, словом з 55 соток на половині гай шумить, ще соток 20 сад займає. Городу жменька та і той щороку коротшає – квітники витісняють.
Сьогодні повернувся з села. Щось квітне, щось лише готується до свята цвітіння. Думки світлішають, дихається легко і навіть віршується…
***
Літній раночку, мій друже,
Сонце. Квіти. Солов’ї…
Напої росою душу,
Очі небом напої.
Налилися соком вишні,
А чи молодим вином.
Кропива лоскоче тишу
Й та сміється цвіркуном.
Пахне хата ластівками,
Сива стежка – споришем.
Знаю, ходить по ній мама
Вітром, небом і дощем.
Почуваюся, як вдома,
Хоч насправді так і є!
Так зіскучивсь, що і втома
Аж солодкою стає.
Вже бузків одквітли грона
(Їх із матір’ю садив).
Зачекай, сльоза солона,
Літо ж, ранок молодий!
Он цвірінькає на груші
Так – аж заздрять солов’ї.
Напої росою душу,
Очі небом напої.
24.06.2023р.
Микола БУДЛЯНСЬКИЙ
Квітно, сонячно-врочисто на материному обійсті. Біла троянда осипала пелюстки, а темно-і світло червона та й жовта якраз урозповні краси. Уже й перші лілеї розквітчалися, невдовзі їхні родичі – лілейники розплющать оченята (а їх у нас з півтора десятка кольорів)
А ліс який!.. Ще наприкінці 80-их посадив перші сосни, берізки, осички. Сусіди дивувалися відверто: люди он з кожним роком картоплі більше садять, бо ціна на неї росте, а ти гай. Кумедія, та й годі. Сусідів давно немає, а мені й картоплі вистачає, а головне ліс розправив зелені плечі. Богатир! Як звечоріє, соловейко піснею заливається, постелються тумани, маслюків, підберезовиків, піддубнів наросте. І як і годиться в лісі, мухоморів. У верховітті дерев спершу лише сороки гніздилися, а нині різні птахи.
З роками збагачував свій лісок дубами, вільхою, калиною, глодом, шипшиною, словом з 55 соток на половині гай шумить, ще соток 20 сад займає. Городу жменька та і той щороку коротшає – квітники витісняють.
Сьогодні повернувся з села. Щось квітне, щось лише готується до свята цвітіння. Думки світлішають, дихається легко і навіть віршується…
***
Літній раночку, мій друже,
Сонце. Квіти. Солов’ї…
Напої росою душу,
Очі небом напої.
Налилися соком вишні,
А чи молодим вином.
Кропива лоскоче тишу
Й та сміється цвіркуном.
Пахне хата ластівками,
Сива стежка – споришем.
Знаю, ходить по ній мама
Вітром, небом і дощем.
Почуваюся, як вдома,
Хоч насправді так і є!
Так зіскучивсь, що і втома
Аж солодкою стає.
Вже бузків одквітли грона
(Їх із матір’ю садив).
Зачекай, сльоза солона,
Літо ж, ранок молодий!
Он цвірінькає на груші
Так – аж заздрять солов’ї.
Напої росою душу,
Очі небом напої.
24.06.2023р.
Микола БУДЛЯНСЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |