Син Ніни Матвієнко служив у Григорівці

Всього 6 км на захід від Голінки - і море людей у церкві, черги на сповідь і причастя, візит архієрея Чернигівської єпархії та 12 священиків. Серед яких 4 капелани ЗСУ та три диякони, один із них - син Ніни Матвієнко.

Де це? Хто це? Невже "день села"?

Так, день села на першу неділю після храмового свята - Чудо Архангела Михаїла в Хоніх. Це Григорівка.

Це їхній кам'яний храм - не будівля абортарію. Це їхня іконостать (так матерки у нас і в них називали іконостас). Це їхні дзвони на високій камяній дзвіниці - не на чотирьох патрубках у некошених кущах. Це життя у Православній Церкві, визнаній Матір'ю-Церквою - Константинополем.

А Голінка, отримавши перший антимінс ще 1642 року на Михайлівський храм від Константипольського патріярха, досі "какайа разніца" - чи Москва, чи Київ. І храму ні деревляного, ні мурованого нема.

Та нічого. Як писав Шевченко: "Не смійтеся чужі люди. Церква-домовина розвалиться. І з-під неї стане Україна. Світ правди засвітить. І помоляться на волі невольничі діти..."

А Шевченка в Голінці читали ще й раніше за Григорівку. Дарма, що сам поет був у Григорівці - в гостях у Скоропадських. А до Голінки - не доїхав.

Перша книгарня в Голінці з'явилася ще у 1840-их роках. Яка поширювала в містечку саме українські книжки - їх надсилали з Чернигова для грамотних козаків.

Та шо там минуле! Бачив як лежав розгорнутий Кобзар у хаті покійної тітки Варки Горбач 1927 р.н. Питаю:

- Це шо, Шевченко?

- Еге, я люблю його почитати, - каже. І торкається пучками, вимазаними в сік бузини, шорстих сторінок Кобзаря.

Це я бачив на власні очі.

А було, стоїмо на Хоруженківці, коло якоїсь старшої жіночки, балакаємо за кого голосувать. А один вусатий та мудрий рече: "Буду за Міхаіла Добкіна!"

Тепер уже не всякий ізгада хто той наркоман - Добкін. Вже й нового "нюхача" на трон посадили. Не забарилися.

А от та жіночка як почула вусатого мудреця з Ринку, та й каже:

- Був один такий, дід Горовий. Так він казав: прийде такий час, що від України не буде й знаку на землі! Отак...

А я міркую собі - це ж ізнову цитата з Шевченка! Якого так уважно читали колись у Голінці: "Погибнеш, згинеш, Україно, Не стане знаку на землі. А ти пишалася колись В добрі і розкоші! Вкраїно! Мій любий краю неповинний! За що тебе Господь кара?..."

Оце добре читали колись у Голінці. І ще раніше за Григорівку. І знали: все то писане ПРО НАС. І тепер знають.

Ростислав МАРТИНЮК

На фото: григорівці, тиничани, рубанці й бахмачани у храмі на причасті, а жіночка обернулася на клироса подивитися хто там півчі. А їх там аж 18!