Прощаючись з Валентиною Лук’яненко…
Вони всі, його родичі, були жертвами його вибору. Звісно. Винна у цьому комуністична система, яка мстить родичам, та все ж його вибір спровокував тяготи для всіх родичів. Колись треба буде розказати про всіх, а сьогодні – про невістку Левка Лук’яненка _ Валентину Тимофіївну, дружину його брата Олександра.
Вона так цікаво розповідала як обдурювали КГБ, пробираючись із забороненими матеріалами до «козацької матері» - Оксани Мешко в Києві, на вулиці Верболозній, якщо я правильно запам’ятав. Про те, як з першою дружиною Левка Григоровича Надією Никонівною виготовляли копії Левкових статей, і то таємно від Олександра Григоровича, щоб його менше втягувати. Як її ловили у відрядженнях, шукаючи антирадянські матеріали. А коли вона ходила вагітна, але ще працювала в контрольно- ревізійному управлінні, її терміново викликали до головного лікаря обласного пологового будинку, де стали лякати та погрожувати, відмовляючи від усяких зв’язків з політичним злочинцем Левком Лук’яненком.
Власне, вона могла би і відмовитися – невістка ж бо чужа кістка. А Валентина Тимофіївна ще й не українка, і білоруска. Проте вона стійко трималася справи свого родича – а се була справа незалежності України.
Ціла детективна історія була в неї із спеціальним агентом КГБ, що підслуховував усе, що відбувалося в їх квартирі. Так наслухався, що … закохався. Власне, про це вже є розповідь у книзі Олександра Григоровича «Невже це було з нами?».
Звісно, в нормальний час вона би могла досягти кращого життя, як і її чоловік, що мав хист до малярства, так до кінця й не реалізований. А роботи Олександра Лук’яненка десь розповзлися по Канаді, коли він передав їх брату в посольство та спритні людці швидко ними торгонули…
Валентина Тимофіївна так хотіла втрапити на міжнародну конференцію білоруської інтелігенції за білоруську церкву, але хвороба не пустила. А я ще дивувався – чому її не було в Седневі, на відкритті меморіальної дошки Левку Лук’яненку. Домовились з нею зустрітися, бо тільки вона могла достеменно розповісти мені для книги про рід Лук’яненків – у декретах вона жила у свекрухи і та, прозивана в селі аблакатом (себто – адвокатом), виповідала їй про діда Никифора – засновника цегельні у Хрипівці, про інших родичів, яких слабо знав і сам Левко Григорович, затюрмований від світу білого.
... Зустрітися з Валентиною Тимофіївною ми мали у п’ятницю. У п’ятницю я й поїду до неї, але – на похорон.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Ось тут – моя публікація уривку спогадів Олександра Лук’яненка в “Голосі України» з молодою його дружиною Валентиною Тимофіївною Лук’яненко.
http://www.golos.com.ua/article/306716
Вона так цікаво розповідала як обдурювали КГБ, пробираючись із забороненими матеріалами до «козацької матері» - Оксани Мешко в Києві, на вулиці Верболозній, якщо я правильно запам’ятав. Про те, як з першою дружиною Левка Григоровича Надією Никонівною виготовляли копії Левкових статей, і то таємно від Олександра Григоровича, щоб його менше втягувати. Як її ловили у відрядженнях, шукаючи антирадянські матеріали. А коли вона ходила вагітна, але ще працювала в контрольно- ревізійному управлінні, її терміново викликали до головного лікаря обласного пологового будинку, де стали лякати та погрожувати, відмовляючи від усяких зв’язків з політичним злочинцем Левком Лук’яненком.
Власне, вона могла би і відмовитися – невістка ж бо чужа кістка. А Валентина Тимофіївна ще й не українка, і білоруска. Проте вона стійко трималася справи свого родича – а се була справа незалежності України.
Ціла детективна історія була в неї із спеціальним агентом КГБ, що підслуховував усе, що відбувалося в їх квартирі. Так наслухався, що … закохався. Власне, про це вже є розповідь у книзі Олександра Григоровича «Невже це було з нами?».
Звісно, в нормальний час вона би могла досягти кращого життя, як і її чоловік, що мав хист до малярства, так до кінця й не реалізований. А роботи Олександра Лук’яненка десь розповзлися по Канаді, коли він передав їх брату в посольство та спритні людці швидко ними торгонули…
Валентина Тимофіївна так хотіла втрапити на міжнародну конференцію білоруської інтелігенції за білоруську церкву, але хвороба не пустила. А я ще дивувався – чому її не було в Седневі, на відкритті меморіальної дошки Левку Лук’яненку. Домовились з нею зустрітися, бо тільки вона могла достеменно розповісти мені для книги про рід Лук’яненків – у декретах вона жила у свекрухи і та, прозивана в селі аблакатом (себто – адвокатом), виповідала їй про діда Никифора – засновника цегельні у Хрипівці, про інших родичів, яких слабо знав і сам Левко Григорович, затюрмований від світу білого.
... Зустрітися з Валентиною Тимофіївною ми мали у п’ятницю. У п’ятницю я й поїду до неї, але – на похорон.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Ось тут – моя публікація уривку спогадів Олександра Лук’яненка в “Голосі України» з молодою його дружиною Валентиною Тимофіївною Лук’яненко.
http://www.golos.com.ua/article/306716
| Читайте також |
| Коментарі (0) |