Про ковбасу?

Чули? Десь там, за причиненими заслінкою челюстями нетерпляче тріскотять дрова, з бовдура вже давно припинив навіжено валувати дим: він перетворився на тонку цівочку сизої хмаринки. Важко дихає вагітна піч, поки баба Дуня, як вправна повитуха, порається біля неї зі святковими стравами. "Ну чого ти? Тихіше, тихіше, паски спалиш... " Баба жонглює кочергами і рогачами, велика і розпашіла, але страшенно задоволена, бо тісто вдалося, паски добре посходили і ось-ось уже треба буде їх виймати з печі на світ божий.

У печі поволі булькають голубці у найповажнішому казані, глибше, де жару побільше - читає свою тиху молитву печеня.

"Шурко! А йди-но сюди, - голосно шепоче баба. - Сходи у погріб по квашеню. Гупнеш дверима, ото заробиш..."
Невисокий і непоказний дід Шурко безслівно погоджується, тихо причиняє важкі дубові двері і виходить з хати. Він знає, що сперечатися з Явдохою під час передвеликодніх приготувань - марна справа. Вона розчиняється у своїх ароматних каструлях і казанках, як дріжджі у теплому молоці.

Баба Дуня знає толк у харчах. Такої ковбаси, як у Явдохи, не приготує жодна господиня у селі, дід точно знає. Щоразу, спускаючись у погріб за картоплею чи квашенею, Шурко відщипував щедренького шматочка від залитої смальцем свинячої ковбаски, що мирно чекала свого святкового часу у жерстяній банці з-під івасів.

Явдоха ненавиділа солені івасі, оселедці і тюльку з часів своєї остарбайтерської юности. Працівників вугільної шахти, серед яких була і вона, п'ятнадцятирічна Дуня Кухаренко, годували саме такою тюлькою.

Але ж як годилися ті банки для її нежирних, добре приперчених і присолених ковбасок! Отак вмочиш шматок домашнього хліба - обов'язково із хрусткою скоринкою! - у розтоплений смалець, відкусиш шмат ніжно-часникового ковбасного тільця...

Перепочинеш парою квашених пупиристих огірочків, що ніжно поколюють кінчик язика, і можна братися до плядвиці, густо змастивши її гірким хроном. Шурко завжди дивувався, звідки Явдоха діставала такого великого шматка яловичої полядовиці і як їй удавалося вмостити його у невелику гусятницю?.. Це улюблена його страва. Шкода тільки, що у льосі не зберігалася, а хизувалася своїм духмяно -лавровим запахом на підвіконні біля мисника.

Дідові покотилася слина, він пришвидшив ходу, спускаючись крутими саморобними східцями до погреба. Це не просто льох. Дідовий прихисток і таємниця. Тут було все бажане для його втомленого роботою тіла і світлої, доброї до безкраю душі: квашені огірки, яблука і помідори, ціла й шинкована хрумка капуста, кисленькі квашені бурячки з дубових діжок. У емальованих величезних каструлях порізане шматками піддатливе сало з проріззю, присипане сухим перетертим часником і жагучим перцем. Три види ковбаси і буженина. І найбажаніше, бо заборонене, - запашна і міцнюща самогонка, настояна на сушеній шипшині та дрібних ягодах глоду. Вона вистоювалася і визрівала у пихатих двадцятилітрових бутлях, чиста і жагуча, чекала на обійми із мініатюрною німецькою чарочкою, що дід її ховав між картоплею. Полою піджака він обтирав картопляний пил, випускаючи на вид прозоре богемське скло, приклацував язиком і долучався до забороненого... Дід Шурко любив льох...
"Уже розговівся?" Явдоха несердито насварила чоловіка, краєчком повних губ усміхаючись потаємно, і взяла квашені овочі. Їй треба поспішати. Скоро свято...

Я не знала баби Дуні. Вона померла через рік після мого народження. Все, що мені про неї відомо, - скупі мамині розповіді, бабина метрика, з десяток фотокарток і писана від руки кулінарна книжка. Мене виховував дід Шурко, найкращий дідусь у цілому світі. Він продав ту сільську хату, у якій міцно трималися Явдохині аромати, і переселився у місто. І вже ніколи не спускався до льоху для передчасного розговіння настоянкою і бабиною ковбасою із банки з-під івасів...

Юлія СЕРГІЄНКО