До вже існуючих статусів Валентини Макаренко, викладачки фізики й електротехніки (м. Комунарськ Донецької області), завідувачки бібліотекою КБ "Пожспецмаш" та заступниці начальника відділу кадрів НГВУ (м. Прилуки), останнім часом додалися нові – громадська діячка, репортер, співачка й затята мандрівниця. Розповідає Град Прилуки

До 1990 року динамічна пані відвідала більшість республік СРСР. Перше турне в далеке зарубіжжя (Румунія, Туреччина) здійснила через рік.

2009 року, згідно з туристичним маршрутом "Віват, Барселона" (Польща, Чехія, Німеччина, Італія, Франція, Монако, Іспанія, Швейцарія), упритул познайомилася з країнами Західної Європи. У травні 2010-го мандрівка в Європу повторилася, завдячуючи вже іншому маршруту - "Травневі арабески" (Словаччина, Австрія, Голландія, Бельгія, Франція). Своїми враженнями від цьогорічної подорожі Валентина Іванівна охоче поділилася з "Градом".

"Прагнення людини до пізнання світу – категорія вічна, - розпочала розмову моя візаві. – Древні римляни цю думку ствердили знаменитим афоризмом Via est vita (дорога – це життя). І слава Богу, що наші проекти тепер може успішно реалізовувати прилуцьке турагентство "Аладін".

- Розкажіть, будь ласка, що вражає українського туриста, котрий уперше перетинає державний кордон?
- Дороги. Уявіть широку автостраду із шестирядним рухом транспорту, добре оснащену засобами інформації. Обабіч - ремонтні й заправні станції, кафе, закусочні... Скрізь шляхи освітлюються не лише вночі. Під час густих туманів лампочки автоматично вмикаються спецдатчиками. Їхати гладеньким автобаном – одне задоволення! Шлях пролягав здебільшого через мальовничі соснові ліси, хутори, села, містечка. Око радували невеличкі, але старанно оброблені, нібито гребінцем причесані, поля яскраво-зеленої озимини і рапсу, рожево-білі корони фруктових дерев. Між ними – гостроверхі зелені будиночки під червоною черепицею.

- Чи легко нині перетинаються кордони?
- Без жодних прикордонних і митних формальностей ми переїздили із країни в країну тих держав Західної Європи, котрі підписали Шенгенську угоду.

- Яка країна найбільше припала до душі?
- Словаччина. Патріотизмом мешканців, котрі сповідують ідею національної гідності (їхня безмежна любов до рідних традицій, мови, історії колоритно демонструвалася на урочистостях до Дня міста в Кошеці). Гостинністю курортного міста Попраду, де нас люб’язно пригостили мінеральними водами й купанням у джакузі. Високою екологічною культурою. Вразила ідеальна чистота Братислави з її квітковими композиціями скверів, парків (там не існує поняття "сміттєзвалище"). На всіх автобанах для міграції тварин відведені спеціальні переходи. До мінімуму зведена кількість вихлопних газів: основний вид транспорту - велосипед.

- Власне обличчя має кожна країна. Отож, чим Вас полонили арабески (орнаменти) інших європейських країн?
- Австрія – архітектурою. Віденські будинки, собори, Шонбруннський палац (резиденція австрійських імператорів) – ці величні готичні споруди мають неповторний шарм. Як і унікальні пам’ятники Бельгії. Скажімо, бронзовий хлопчик Манекен-Піс, знаменитий "Атоміум" - велетенська споруда, що являє собою збільшений у мільярди разів атом заліза. А також – популярне містечко "Міні Європа", на території якого в одну двадцять п’яту натуральної величини відтворені славетні пам’ятки Європи. Тут і Собор Паризької богоматері, і Тріумфальна арка, і Ейфелева вежа, і Біг-Бен, і Гран пляс, і Пізанська вежа... Цікаво, що всі ті архітектурні творіння в чудовому стані - свідчення бережливого ставлення держави до національних духовних надбань. До культури, прогрес якої забезпечується не стільки прибутками туристичних фірм, скільки високою культурою громадян.

- Валентино Іванівно, Ви забули про Голландію.
- Ні. Голландія – окрема розмова. Велика нація маленької країни протягом усієї своєї історії бореться з руйнівною силою моря. Звідси характерна риса її пейзажу – дамби й вітряки. Останні пристосовують для відкачування води з перенасичених ділянок у ріки й канали. Кожен відвойований у моря клаптик землі цінується на вагу золота. Вирощують голландці сільськогосподарські продукти й квіти. Знамениті на увесь світ голландські тюльпани. В Амстердамі пощастило відвідати центральний квітковий базар. Дивовижна феєрія, позначена буйством фарб! Поруч з дитячими іграшками і кломпами (старовинним дерев’яним взуттям) красувалися квіти на будь-який смак. За останні гроші придбала кілька цибулин амариліса, глоксинії, жоржини і гладіолусів.

- Вони дорого коштують?
- У Європі все дорого. За найневибагливіший сувенір слід викласти від 3,5 до 5 євро. За квіти й того більше. Повірте, ні на що не вистачало грошей. У кошторис путівки з причин кризи не увійшла вартість багатьох екскурсій і харчування. Окрім сніданків. Тож у Європу їхали зі своїм салом, ковбасою, консервами, хлібом...

- А чим же вас пригощали зранку?
- Пропонувалися на вибір кілька сортів йогурту й кислого молока, шинка, варені яйця, смажені ковбаски, овочеві салати, каші, хліб, булочки, вершкове масло, джем, мед, кава, молоко, чай... Продукти відмінної якості.

- Фінальною арабескою стала Франція. Це вже друге з нею побачення?
- Так, друге побачення з Францією, але перше рандеву з Парижем, містом, у якому європейська цивілізація досягла найвищого розквіту. Знаєте, здивували черги – на атракціони, виставки, в театри, концертні зали, музеї та... кінотеатри. Так, саме в кінотеатри (держава останнім часом підтримує вітчизняне кіновиробництво).
Численні екскурсії містом переконали, що Париж – це свято. Нині, заплющивши очі, яскраво бачу Собор Паризької богоматері, Лувр (точніше, образи Джоконди, Венери Мілоської, Ніки Самофракійської) та вечірній Париж із висоти Ейфелевої вежі.

- Ресторани відвідували?- Звичайно, ні! Утім, троє наших туристів, нуворишів із Дніпропетровська, побували в знаменитому "Мулен Руж", заплативши по 120 євро за один тільки вхід.

- Чи відчули ви на собі французьку галантність?
- Європейці справляють враження людей спокійних, упевнених, доброзичливих. Французи – й поготів! У Страсбурзі наші туристи ненароком відстали від екскурсії. І місцеві жителі блискавично відреагували: не тільки пояснили, куди йти, а й супроводили бідолах до готелю.

- Мовний бар’єр не став на заваді?
- Анітрішечки! Порозумілися за допомогою схем, цифр, жестів, міміки. Урешті-решт – інтернаціональної лексики. Проте одну-дві з п’яти мов інтернаціонального спілкування знати б не завадило!

- Дякую за інтерв’ю. Везіння Вам і наснаги!
Клара Алексєєва
Читачам адресую пораду Костянтина Паустовського: "Мандруйте, панове, в міру сил і вільного часу. Бо кожна подорож – це проникнення в галузь значимого й прекрасного. Якщо хочете бути справжніми синами країни і всієї землі!"

На фото: Валентина Макаренко