9 січня 2012 року на офіційному сайті президента Росії розміщено Указ «Про проведення в Російській Федерації Року російської історії».
Його Дмитро Медведєв підписав «з метою привернення уваги суспільства до російської історії і ролі Росії у світовому історичному процесі». Відтак уряд Росії має створити організаційний комітет, забезпечити розробку та затвердження плану основних заходів щодо проведення року російської історії.
В інтернетівських коментах вже зарясніли саркастичні одкровення дописувачів: «Год ворованной истории. Бурно будет праздноваться узаконивание Константинопольского двуглавого орла, голландского триколора, советского гимна, «заимствование» киевской истории Руси, совместных татаро-московских набегов на «мать городов русских», раграбление и сожжение Киева суздале-муромскими финно-угорскими инородцами и прочая, прочая. Год российской истерии? Так это у них каждый год».
«Голодомор» пошел в тираж» – під таким блюзнірським заголовком ведучий програми Радіо «Голос Росії» Михайло Шейнкман сконструював наскрізь фальшиву українофобську передачу, яка 23 листопада 2011 року потрапила в ефір та інтернет.
Коментувати цю маячню не має сенсу. Але при цьому треба констатувати, що з чиєїсь мовчазної згоди чи з потурання на Радіо «Голос Росії» цілком офіційно створюється відверто антиукраїнський продукт. Зазначимо, що йдеться про державну радіостанцію, яка працює на коротких та середніх хвилях і передає з Москви програми 38 мовами.
Михайла Шейнкмана обурив факт появи кредитної картки VISA Holodomor, випущеної у США Українською національною федеральною кредитною спілкою. Але це обурення інакше як виявом рафінованого цинізму годі й назвати. А ще підміна понять, відверта брехня.
Цитуємо: «Геббельс, якого називають ідеологом українського проекту «Голодомор», напевно, навіть не перекинувся, а підстрибнув від задоволення. Тепер його «Голодомор» – це не просто політика, це бізнес. <…> Зауважмо, що нікому і в голову не прийде випускати кредитні карти VISA «Голокост», або VISA «Фашизм».
Попри те, що голова дирекції Української національної кредитної спілки Володиимир Дробенко резонно пояснив, що завдяки цій кредитній картці «українці зможуть посприяти утвердженню правди про один із найстрашніших злочинів проти людства в ХХ столітті», Михайло Шейнкман править своє: «Власне, саме так його (Голодомор. – О.Р.) Геббельс українцям і підносив, щоб якісно і агресивно налаштувати гарних хлопців проти триклятої Москви. У певному значенні, це спрацювало і без візи».
«Аналітика» оглядача російської радіостанції вражає: «На голоді 30-х Ющенко встиг покомизитися вдосталь. <…> Але у відвертих фальсифікаціях, напевно, навіть перевершив ідеолога нацизму. Були і виставки, на яких кадри голодних дітей Поволжя видавалися за страшну українську дійсність 30-х років. Були і книги загиблих, в які цілими селами вписувалися українські громадяни, що нині живуть. Були і безцеремонні підтасовування цифр і спотворення фактів».
На запитання ведучого програми, як в Україні поставляться до ініціативи американських українців з кредитною карткою VISA Holodomor, директор української філії Інституту країн СНД Володимир Корнілов відповів: «Насправді, в принципі, я вважаю цілком закономірним бажання якихось ідеологічно налаштованих націоналістів і далі розкручувати тему навколо геноциду, голодомору – це їхнє право».
Шейнкман: «А зараз на Україні голодомор вже розглядають правильно, як трагедію усього радянського народу? Або все-таки шлейф від тієї політики Ющенка ще є присутнім?»
Корнілов: «Ні, звичайно, цей шлейф довго триватиме. Все одно збереглося дуже багато підручників, де голодомор називається геноцидом».
До речі, про підручники. «Підручники історії Росії формують україноненависництво у свідомості учнівської та студентської молоді Російської Федерації», – аргументовано доводить історик Сергій Рудюк.
Ось лише кілька фрагментів з офіційного російського курсу історичної освіти і науки, наведених Рудюком у газеті «День»: «Проголошення у 1918 році незалежності України було «проявом сепаратизму», «не відповідало інтересам» українського народу і «не мало» всенародної підтримки. <…> В Україні у 1918–1920 роках відбулася «громадянська» війна, яка завершилася «закономірною» перемогою Радянської влади над «зрадниками» українського народу – націоналістами. <…> Голодомор 1933 року «не був геноцидом» українського народу, бо <…> голод був Божою карою для українців за участь у атеїстичних кампаніях влади. <…>
Пакт Молотова – Ріббентропа «був вимушеним, але необхідним» для підготовки до відбиття майбутньої німецької агресії актом. <…> Українські націоналісти «перебували на службі німецьких окупантів». Чимало з них «служило в німецькій воєнізованій організації СС», визнаної пізніше Нюрнберзьким трибуналом злочинною. <…>
Українські націоналісти були «найжорстокішими катами» в’язнів німецьких концтаборів, передусім євреїв. Українська повстанська армія створена «за допомогою німецької окупаційної влади», яка дала націоналістам зброю та інструкторів.<…> Вояки Української повстанської армії – це «бандити, кримінальні злочинці». <…>
Радянський Союз хоч і не був демократією, але він був «орієнтиром і прикладом» кращого, справедливого суспільства для мільйонів людей в усьому світі. У розпаді СРСР винні «зрадники та зовнішні сили».
Незалежна Україна – це «неприродне державне утворення, приречене на швидку загибель».
Такі псевдоісторичні «перли» не пройшли повз увагу екс-Президента Леоніда Кравчука, який слушно зауважив, що рівноправного співробітництва з Росією в цьому випадку не варто очікувати: «Ці хлопці й дівчата, які сидять за партами, через 10 років прийдуть до влади в Росії… І вони будуть думати так, як думає Путін».
Справді, згадаймо, як на бухарестському саміті 2007 року російський вождь гнівно кинув: «Україна – це не держава! Що таке Україна? Одна частина її – це Східна Європа, а інша – і дуже велика – подарована нами!».
Дивуватись нема чого. «Сьогодні в Росії при владі значною мірою перебувають представники ФСБ, котрі намагаються реабілітувати поліційну державу як таку. Російські спецслужби фальсифікують нашу історію». Резонність цих думок Сергія Микитовича Хрущова, сина радянського комуністичного керманича, знаходить своє віддзеркалення на так званих українських телеканалах.
Упродовж лише листопада – грудня 2011 року лише на Першому Національному (?!) телеканалі демонструвались кимось тенденційно підібрані майже всуціль мілітаризовані пропагандистські кінострічки радянської доби: «До побачення, хлопчики», «Особливих прикмет немає», «Тіні зникають опівдні», «Викликаємо вогонь на себе», «Тегеран-43», «Вогняні версти», «Корпус генерала Шубнікова», «Сталінград», «Три доби після безсмертя», «Сибиріада», «Терміново. Секретно. ГубЧК», «Три доби після безсмертя», «Танк КВ-2», «Батальйони просять вогню», «Весна на Одері», «Вибір цілі», «Гарячий сніг»…
Чи можуть навчити правдивої історії українську молодь ці ідеологічні «шедеври»? Питання навіть не риторичне. Російський кіноактор Іван Охлобистін гранично відверто декларує, що «ми (русскіє) создани для войни, нам нєт мєста в обичной мірной жизні». Але навіщо такі «цінності» нав’язуються українській молоді?
Відповідь тривіальна: в Україні править бал українофобська влада, яка послідовно знищує державний суверенітет. Разом із Росією панівний режим веде інформаційну війну проти українського народу, руйнуючи в молоді ще не сформовані за двадцять років міцні державницькі настанови й інформаційні підвалини. На озброєння знову взято метод великої брехні, екстрено закріплюються проросійські/прорадянські ідеологічні штампи/трафарети шляхом перекручення історичної правди та маніпуляції свідомості підростаючого покоління. На неї (свідомість) чиниться брутальний ідеологічний тиск через культуру, мистецтво, кіно, телебачення. І тиск цей має впереваж російське походження.
«Військовою мовою це називається ідеологічно-пропагандистським забезпеченням майбутньої операції для захоплення території суверенної держави», – слушно констатує Юрій Щербак, Надзвичайний і Повноважний Посол України. На його думку, серед російських керівників серйозно розглядається можливість проведення операцій із захоплення українських територій. Для цього і в Росії, і на Заході готується громадська думка.
Питання: де належна реакція очільників МЗС України у вигляді заяв, нот протестів щодо антиукраїнського змісту підручників історії Росії, затверджених, до речі, РАН і Міністерством освіти Росії, тенденційного тлумачення історії України в російських ЗМІ на догоду імперським планам і амбіціям Кремля?
Натомість Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України вилучає з цьогорічного зовнішнього незалежного тестування твори про Голодомор – «Марію» Уласа Самчука і «Жовтий князь» Василя Барки.
На думку Оксани Забужко, «це манера кишенькового злодія-«тихушника», який орудує тихцем (а це взагалі стиль роботи нашого міністра освіти Дмитра Табачника), і як мавпа з годівниці тягає банани, так він по шматочку тягає у молоді ті складові української ідентичності і самосвідомості, які дратують «русскій мір» (УНІАН).
Відома письменниця вважає, що такі дії Міносвіти можна розцінити як «інтелектуальну крадіжку в загальнонаціональному масштабі», яка повинна прирівнюватися до злочину проти України і її майбутнього.
Закрадається лиха думка: після того як Дмитро Медведєв проголосив «рік російської історії» в Росії, чи не може наше Міністерство освіти і науки, молоді та спорту й собі ініціювати появу такого собі указу про рік російської історії в Україні?
А провокує таку думку і черговий скандал довкола Дмитра Табачника («Мiнiстр Табачник безпросвiтно застряг у полонi несусвiтньої брехнi. Це абсолютно очевидно й документально доведено»), про який 22 грудня 2011 року повідомила газета «Експрес» у статті «Важкий гріх Табачника».
Цей інформаційний привід досі не дістав належної логічної оцінки бодай в коментарях «акул пера». Жодної реакції з боку Президента, Кабміну також не зафіксовано. Втім, 27 грудня 2011 року Дмитро Табачник поінформував громадськість, що не виключає можливості взяти участь в парламентських виборах…
Але повернімося у «рік краденої історії». Нашим достойникам варто пригадати, що в травні 2009 року при президенті Росії було створено комісію з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії.
Комісію з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам України давно слід було створити у Києві. Чи вже запізно?
Олег РОМАНЧУК
Аратта -- Україна
