Футболки свободи

Докуповую щойно трохи футболок до завтрашньої відправки, користуюся зі знижок.

- У тебе стільки дітей? - зацікавився продавець.
- Майже, - відповідаю.

- І то все хлопчики? - співчутливо уточнює, дивлячись, що в мене в руках одяг на 10,12, 14 та 16 років.
- То - для родин військових, які захищають свободу моєї країни, - сухо уточнюю, щоб уже відчепився з безпотрібними розмовами.

- Мій тато загинув за свободу Алжиру, - сумно зауважив крамар, - Брат пішов у партизани, до Фронту ісламського порятунку, опинився поза законом на рідній землі, а я тут... Родина від мене відмовилася за те, що живу в колишніх колонізаторів. Але - я тут вільний. Розумієш? Вільний від бороданів, від генералів...

Часу обмаль, тому ввічливо перериваю спогади і прошу мене розрахувати.

- А ти знаєш що? - ніби зважився на щось, важливе для себе, продавець. - Оці футбоки - бери так, не треба грошей! Що там ті 20 євро?

Дядько ніби сам себе переконував, що чинить правильно.

- Ти передай від мене, мене звати Азіз, ось це - дітям борців за свободу. І скажи, також від мене, що в світі нема нічого ціннішого за свободу. Тому свобода завжди дорого коштує. Я за свою плачу непомірну ціну. З усіх родичів тільки мама зі мною листується. Але - помирати все одно поїду додому, до берберського села. Ніхто не буде мені вказувати, де помирати, а де жити.

Мій співрозмовник розчулився й замовк. Щоб і собі не розплакатися, хутко йому подякувала, обіцяючи переказати його слова про свободу не лише дітям героїв, але й усім, кого знаю. Я також вважаю, що свобода важливіша за комфорт, то це в радість.

- Чуєш? - озвався Азіз, коли вже майже вийшла з крамнички. - Ти адресу мого магазину цілому світу не повідомляй. А то набіжать до мене борці за свободу з усіх шести континентів.

"Професіоналізм не проп"єш", - любить казати в таких випадках мій друг дитинства. Благочинність - благочинністю, а торгівля - торгівлею.

Алла ЛАЗАРЄВА, Париж