Два портрети Тараса Шевченка

А знаєте скільки коштував такий костюм, у який був одягнений Тарас Григорович на цій світлині?!! Досить дорого. За сучасними цінами до десяти тисяч гривень, як не більше. Ми ж пам'ятаємо іншу світлину, котра потрапила на стогривневу банкноту в 1996 році, на початку незалежності України. Та згодом НБУ відмовився від Шевченка-селянина, а зобразив його автопортрет кінця тридцятих років ХІХ століття. Шапку і кожух Тарас Григорович одягнув один раз і зробив з себе діда у 45 років, шароварного. Близькість образу на тій світлині до селянства, такого собі дядька з Черкащини, зіграло як позитивну, так і негативну роль. Позитивний момент: чи не в кожній хаті той портрет Шевченка у шапці й кожуху ідентифікував і закріплював на той момент українство. Його поетичний доробок йшов у широкі маси. Саме "кожух і шапка батька Тараса" народили в середовищі інтелігенції хлопоманство. Це добре. Але до часу. Потім воно зжило себе. Бо українці, як нація, потребували іншого. Наступне покоління борців за Україну відмовилося від хлопоманства, як таке, що не задовольняло викликів суспільства. Народний стиль з модерном зміг поєднати інший геній українського народу - Іван Франко, вдягнувши вишиванку під європейський костюм. Потім уже в ХХ столітті радянські керівники, на відміну від своїх попередників – царських, були гнучкішими у національному питанні й "дозволили Україну" задля збереження модернізованої російської імперії. Неоімперіалісти на чолі з Леніним використали цей образ малоросійського Шевченка в "шапці й кожуху" для утвердження в Україні жорстокого тоталітарного режиму. Тарас Шевченко, як пророк української нації, ніколи не був радянським по своїй природі. Радянська ідеологія утверджувала образ Шевченка, як плакальщика поневоленого в першу чергу в соціальному плані українського народу, противника релігії і християнства, зокрема. Творчий доробок поета був вихолощений і цензурований. З проголошенням незалежності України поступово, хоч і важко, твори повернулися до читача для переосмислення історії України не в традиційних "шапці і кожуху". Інший Тарас Шевченко - це модерновий поет, філософ, художник. Про це свідчать останні поетичні твори, його техніка зображення людського тіла на полотнах. Вони випередили час. На зміну народності, романтизму та реалізму приходив модерн. На жаль, Шевченку було відпущено тільки 47 років. І якби генію української нації було відведено більше часу на Землі, то ми могли віднести його творчість не тільки до романтизму й реалізму, а й інших течій, уже народжених у столітті двадцятому. На жаль, в історії, як науці, слова "якби" не буває апріорі.' І тут, і всюди — скрізь погано. Душа убога встала рано, Напряла мало та й лягла Одпочивать собі, небога. А воля душу стерегла. "Прокинься,— каже. — Плач, убога! Не зійде сонце. Тьма і тьма! І правди на землі нема!" Ледача воля одурила Маленьку душу. Сонце йде І за собою день веде. І вже тії хребетносилі, Уже ворушаться царі… І буде правда на землі. 30 октября [1860, С.-Петербург] Великомученице кумо! Дурна єси та нерозумна! В раю веселому зросла, Рожевим цвітом процвіла І раю красного не зріла, Не бачила, бо не хотіла Поглянути на божий день, На ясний світ животворящий! Сліпа була єси, незряща, Недвига серцем; спала день І спала ніч. А кругом тебе Творилося, росло, цвіло, І процвітало, і на небо Хвалу творителю несло. А ти, кумасю, спала, спала, Пишалася, та дівувала, Та ждала, ждала жениха, Та ціломудріє хранила, Та страх боялася гріха Прелюбодійного. А сила Сатурнова іде та йде, І гріх той праведний плете, У сиві коси заплітай, А ти ніби недобачаєш: Дівуєш, молишся, та спиш, Та Матір Божію гнівиш Своїм смиренієм лукавим. Прокинься, кумо, пробудись Та кругом себе подивись, Начхай на ту дівочу славу Та щирим серцем, нелукаво Хоть раз, сердего, соблуди. 2 декабря [1860, С.-Петербург] Модерного Шевченка я відкрив для себе ще навчаючись у Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя в середині 2000-х. То ж висловлю, може, крамольну думку - читати "Кобзар" з кінця, з останніх сторінок. Віктор ТАТАРИН