День 150.Піца і любов.

Після сирени на світанку - одразу до новин: куди прилетіло? Прилетіло в одеський порт, дві ракети з шести (чотири збили наші). Помста за те, що угода про вивезення українського зерна не на тих умовах, які хотіла росіяни? Втім, вони одразу заявили: це не ми. Та хто їм вірить? Точно не українці.

Як би там не було, а ми з подругою і її собакою пішли на давно заплановану прогулянку містом. Собачка Ася - диво дивне, настільки виразних емоцій на собачій морді я ще не бачила). Заради спасіння цієї морди Свєтка повернулася з Португалії в Україну. Інша Свєтка витратила купу так необхідних їй за кордоном грошей, щоб врятувати двох котів. Ще одна постить фоточки двох своїх котиків вже з Молдавії. Роздумую: чому так? Чому хтось тікає, полишивши тварину зачинену в квартирі чи на вулиці, а хтось, будучи сам у не найкращому стані, тягне із собою собаку, кота чи клітку з морською свинкою? Про що ця історія: про обов'язок і відповідальність чи про особливий зв'язок і любов, які виникають інколи між людиною і твариною? Чи про те, що життя - найдорожче, і неважливо чиє?

Зайшли ми утрьох в кафе, посидіти у прохолоді на вулиці. Покуштували українську піцу - з копченим беконом і маринованими огірочками, дуже смачна. Вихована Ася старанно ігнорувала їжу, але аж скавчала, коли неподалік з'являвся голуб)).

Що ж, думаю: якщо не вийде вивезти зерно - може, зможемо самі переробити його на борошно і кожного дня їсти українську піцу, паляниці і вареники. Смачного нам!
Обіймаю!

Тетяна КУЗИК