Була в кожусі

Василь не любить худих. Сам високий, тонкий, аж торохтить кістками, а не любить худих жінок. Його фраза про те, що він «худій жінці не хоче «славайсу» казати», у селі стала крилатою.

Василь захоплюється пишними молодицями, відважує їм велемовні компліменти. Коли трохи хильне, починає із захватом описувати принади тілистих жіночок.

Односельці підсміюються над Василевою філософією, бо його життя суперечить поглядам чоловіка: Василева дружина – струнка, тендітна жінка, що до старости зберегла гарну фігуру й бадьорість тіла. А ще Ольга не зважає на чоловікові вподобання, живе, усміхаючись і жартуючи про Василеві пристрасті.

У сільському барі, куди Василь час від часу заходить, щоб розслабитися після тяжкої сільської роботи, чоловіки якраз обговорювали молодицю, яка вела по дорозі корову з паші й страшенно репетувала на ту худобину. Кепську Марусину вдачу знали всі, її не дуже любили, а Василеві вона уявлялася поганою ще й тому, що була худою.

– Ба чи є на світі така одежина, – прорік Василь, підсідаючи за стіл до завсідників бару, – аби цій жінці пасувала?

Чоловіки засміялися, а наймолодший спитав:
– Василю, Ви так не любите худих жінок, то як Ви одружилися з Ольгою? Адже Ваша дружина струнка.
– Я взимку женився – вона була в кожусі.

Ганна АРСЕНИЧ - БАРАН