... Багнюка перемагає вогонь

Війна загрузла в українській землі, потрапила в пастку пізньої осені, сіла пузом на темне, вологе дно року.
Кілька гарячих точок по фронту, а решта - упокоєна туманами, вгамована схожими на пил дощами. Смикнеться пару разів на день, і далі дивиться повз людей, шипить вогнем у багнюці, і багнюка перемагає вогонь.

Десь гупає важко, але здається, що ця розмокла земля беззвучно здатна ковтати снаряди і ракети, кулі-міни.
Осінь, що так владно гамує війну - каже "цить", і та мовкне - осінь ця пахне мишами.

Мишаче воїнство іде в наступ, нахабно бігає по бліндажах, не ховаючись, гризе все, що бачить - аби нагризти побільше дірок, а там видно буде.

Тисячі мишей гинуть в пастках і від отрути, але їм на зміну приходять мільйони. Миші кусають руки, котрі їх б'ють, в мишей стріляють з пневматики, спеціально для цього купленої. З одної кулі не вмирає жодна миша, їх добивають палками, контрольними пострілами; тисячі їх гинуть, але мільйони приходять на зміну.
Багнюка тонким шаром мігрує на асфальт, він стає чи не таким же слизьким, як грунтові дороги; грунтові дороги ж нині - як ріки, як озера і канали брудної рідини.

Рідина обліплює автівки з усіх боків - геть не можна навіть торкнутися, під рідиною в калюжах, здається, причаїлися тисячі рук, що хапають машину за колеса і тягнуть, тягнуть, тягнуть вниз.

Ігор ЛУЦЕНКО