— Ось будуємо в Корюківці домашню лазню, — показує Віталій сосновий зруб з оциліндрованих колод. – Все робимо повністю самі, починаючи від проекту і закінчуючи всією столяркою. Закуповуємо тільки ліс, в основному у Семенівському лісгоспі. Особливо багато замовників на півдні біля Одеси, з Луганська. Спрацьовує «циганська пошта»: один збудував, інший побачив якість і собі захотів.

— А що ви робите із живицею, яка виділяється із соснових колод?

— Колоди ми обробляємо фінським антисептиком, і все нормально.

Віталій проводить мене всередину лазні, де працюють його хлопці. Вже зроблена душова, парильня обшита шалівкою, поставлено котел.
— Замовник із Риги — місцевий уродженець, — пояснює будівельник, — на пенсію в Корюківку повертається, так у лазні паритися буде.
Потому під’їжджаємо до іншого, вже завершеного, об’єкта – магазину. Чудовий дерев’яний зруб нагадує казку.

За час існування підприємства було зведено більше 300 будинків, найбільший — площею близько 250 метрів квадратних.

— Зазвичай будинок споруджуємо за 2-3 тижні, — каже Віталій, — ціна квадратного метра – 400 доларів США.

Поранені дерева

У Холмах розташовано підприємство Віталія Запорожця, де розпилюється ліс, виготовляється все, що потрібно для спорудження будівлі.

Господар проводить мені екскурсію по приміщеннях столярного і сушильного цехів. Показує перші верстати, які були зібрані ледь не вручну. Показує й новий верстат — львівський, якого придбали нещодавно за 100 000 гривень.

— Чудо-апарат! — пишається господар. — Пробачте за розгардіяш, у нас тут зараз переобладнання. Хочемо провести до кожного верстата витяжку. Таким чином піднімемо культуру та рівень виробництва.

— Родом я з Роменщини, — розповідає господар, — маю педагогічну освіту за двома спеціальностями – «вчитель креслення та трудового навчання», «вчитель географії». У 1986 році почав викладати у школі в Холмах, припинив там працювати тільки цього року. 1991 року відкрив перше приватне підприємство, яке довелося закрити, потім відкрив друге. Дуже тяжко працювати, особливо мені як підприємцю, що не торгує, не перепродує товари, а їх виробляє. Важко й розвиватися без інвестицій. Ось ми досягли цього рівня, а далі треба шукати фінанси.

На підприємстві у Віталія Запорожця працює півтора десятка людей, що отримують досить пристойну як для Холмів заробітну плату. Одночасно Запорожець споруджує декілька об’єктів. Про таких кажуть – рвучкий, метикуватий хазяїн. Допомога держави йому не потрібна, аби тільки не заважали.
Мої роздуми перервав один з робітників Віталія, який підійшов до нас з віконною рамою в руках.

— Ось подивіться, яке диво, ледь пилка не зламалася, — показав чоловік розпиляну на дві частини кулю, що застрягла в дереві. Вона виблискувала.
— Буває і таке, — прокоментував Віталій Запорожець, — це куля з «трьохлінійки», найбільш поширеної рушниці Другої світової. Буває, кулі знаходять під час розпилювання колод, а оце знайшли й ми. Особливо багато їх у лісі біля Рейментарівки, там були великі бої німців з партизанами. А скільки їх ще не знайдено?
Холминська «Січ»

Окрім спорудження будинків, у Віталія є й інший бізнес — шинок «Запорізька Січ». Оформлений в українському стилі, він є місцем відпочинку як місцевих жителів, так і туристів. На вході до «Січі» нас зустрічає репродукція картини Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». У дворику, де стоять дерев’яні альтанки, є вказівник, який показує, куди треба рухатися козаку за новими враженнями, тобто де живуть татари, турки і де знаходиться Ярошівка (родинне село власника «Запорізької Січі») та острів Хортиця.

В особистому житті Віталій Запорожець — завзятий колекціонер. Є в його колекції ППШ, «трьохлінійка», старі газети та близько 40 старих прасок. Займається бізнесом, цього року створив групу зі збирання матеріалів для майбутньої книги з історії Холмів. Торік його спіткало горе — померла кохана дружина, але Віталій не зламався. Є син, який навчається в Харкові.
Ось такий він — сучасний корюківський Запорожець.