Музичних справ майстер

Йому 81, але Василь Афанасійович працює, і зовсім не тому, що тримається за посаду, — навпаки, керівництво Чернігівської музичної школи №1 ім.Вільконського кожного року умовляє Петриченка, настроювача музичних інструментів з більш ніж піввіковим стажем, не йти на пенсію. І Василь Афанасійович не може собі дозволити кинути напризволяще чимале клавішне господарство, яке завдяки його професіоналізму підтримується у належному стані і є базою для проведення не тільки занять, але й музичних конкурсів та фестивалів.

«Майстер золоті руки», — так відгукуються про Петриченка викладачі музичної школи. А ця характеристика, до речі, є офіційним званням, яке Василь Афанасійович отримав у період багатолітньої роботи на Чернігівській музичній фабриці, куди він прийшов працювати 1950 року, маючи за плечима не тільки училище (спеціалізація — язичкові інструменти), але й нелегкий життєвий досвід. Довгий час четверо дітей із родини Петриченків мали тавро дітей «ворога народу», а Василь став єдиним у сім’ї свідком арешту батька. Зазнав Василь Петриченко і воєнного лихоліття: дійшов з піхотою до Берліна, бункер Гітлера бачив на власні очі, а Відень навіть 1945 року вразив своєю європейськістю. Те, що вижив після поранення, примусило повірити в долю (три осколки досі знаходяться у тілі ветерана). Після війни доля випробовувала Петриченка на міцність і витривалість на російській Півночі, де він працював шофером.

Його спогадів про власне життя вистачило б на цілу книгу. Значний розділ такої книги був би присвячений підприємству, історія якого невіддільна від трудової біографії Василя Афанасійовича. Про те, що на Чернігівській фабриці музичних інструментів майстер мав неабиякий авторитет, свідчать відрядження по колишньому Радянському Союзу. Петриченко не тільки представляв чернігівські піаніно на виставках у Москві, він настроював фортепіано і рояль у Щербицького та його заступника, викликали чернігівського настроювача і до Маріїнського палацу в Києві, де він «упорався» з роялем.

Василь Петриченко дуже шкодує, що уславлена колись Чернігівська музична фабрика, яка за часів Радянського Союзу була конкурентом аналогічних російських фабрик, перестала існувати через нашу безгосподарність, а були ж часи, коли підприємство випускало 90 штук піаніно за добу. Тепер в Україні не існує жодної фабрики, яка б виробляла фортепіано. Люди змушені в разі потреби купувати інструменти, які вже були у використанні. Ще в складнішому становищі можуть опинитися музичні школи, «інструментальна база» яких значно застаріла.

Нині Василю Афанасійовичу відпочивати ніколи. Багато музичних інструментів (не тільки у музичній школі, а й у домівках чернігівців) потребують його уваги. До речі, цей талановитий чоловік може і телевізори ремонтувати, у молодості навіть взуття шив. А ще він вправний водій, досі до дочки у Мінськ на власному авто їздить, ще й з білоруськими митниками жартує під час огляду на кордоні.

Олена МАХОТКО.