Він був напівіндіанцем, а став справжнім українцем. Професор Джеймс Мейс у своїх США був незручним чоловіком -- не через походження, а з причини його роботи в комісії Конгресу та уряду США з дослідження голодомору 1932 - 1933 років в Україні. Американські урядовці не були в захопленні від його роботи, адже США в час, коли вимирала Україна, визнали Совєтський Союз...

З 1993 року Джеймс Мейс переїхав жити в Україну і прийняв православне хрещення від Патріарха Київського і всієї України Мстислава. Наступного року ожружився з письменницею Наталією Дзюбенко. З життя пішов після хвороби 2004 року, залишивши по собі пам"ять і акцією "Запали свічу пам"яті", і томами досліджень голодомору. Його слова до українців:" Ваші мертві покликали мене..."
Поховано видатного американця в Україні, на Байковому цвинтарі -- за його заповітом.
Вечір пам"яті Джеймса Мейса в Чернігові зібрав не тільки владу (голова обласної ради Наталія Романова, перший заступник голови адміністрації георгій Черниш), не тільки студентів-істориків, але й гостей -- приїхали вдова, редактор газети "День" Лариса Івшина, Герой України Іван Драч, дослідники-- історики.

Контужене суспільство будив Мейс -- говорила Лариса Івшина. "Любіть Оклахому! За Джеймса любіть!" -- закликав Іван Драч. І всі відзначали незвичайне -- Джеймс Мейс був в Україні повністю своїм: і коли дівчата вели в селі під руки на чиєсь весілля, і коли в київському генделику випивав з науковцем 50 грамів, і коли ходив у звичайному, практично совєтському одязі. Але на відміну від радянських українців, він мав свободу -- коли в прямому телеканалі його запитали головне враження від України він сказав різко:" Забагато русифікації!" За Кучми такі речі просто так не минали...

Фільм про індіанця-українця побачили тільки ті, хто був на вечорі -- його чомусь досі не пускають у прокат. Дійсно, постгеноцидне суспільство, як назвав його Джеймс Мейс.

Василь Чепурний.